Семен
Тютюшкін - герой-залізничник
Так
уже склалося, що ми згадуємо про чоловіків
напередодні 23 лютого (за старою звичкою), про
жінок - 8 березня, а про героїв війни в переддень 9
травня. Скільки їх залишилось? Можна перелічити
на пальцях... Для того, щоб їхні імена не стерлись
з пам'яті наступних поколінь, відкривають
меморіальні дошки, зводять пам'ятники, називають
вулиці. Але квіти біля цих пам'яток зазвичай
з'являються, коли родичі героїв приходять чи
приїздять до них або напередодні Дня Перемоги. І
навіть тоді, коли покладають квіти, мало хто знає
з присутніх, що зробив той герой за роки Великої
Вітчизняної, як він вплинув на їхню долю...
Звичайно, імена героїв, що увіковічені у
фільмах, згадуються в радіо- та телепередачах,
вони на слуху. А якщо запитати на вулицях
Кіровограда, чи знає перехожий, хто такий Семен
Фокович Тютюшкін, може, хтось і скаже, що був
такий герой з нашого міста. Але що саме зробило
його героєм, не пригадає майже ніхто. Він не був
розвідником, як Штірліц, не кидався на амбразури,
як Матросов. Він був залізничником, одним із
перших, кому присвоїли у воєнні роки звання Героя
Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна
та золотої медалі "Серп і молот". Всього за
1941-45 роки таке звання було присвоєно 202
громадянам Вірменії, Азербайджану, Білорусії,
Казахстану, Молдови, Російської Федерації,
України, в тому числі й 127 залізничникам. Минулого
року, коли нагороджували нашого земляка, вперше
за час існування нагороди (53 роки) було відмічено
трудовий героїзм. Це було багаточисельне
нагородження, яке ніколи не повторилося у
історії Радянського сюзу. Семен Тютюшкін став
єдиним кровоградцем, ще й одним з небагатьох
працівників Одеської залізниці, кого нагородили
званням Героя Соцпраці у роки війни. Про Семена
Фоковича розповіла нам його правнучка Тетяна
Лавриненко:
- Звичайно, я погано пам'ятаю свого
прадіда, але в сім'ї завжди приділялась увага
пам'яті про нього. Я знаю все, що розповідали
родичі про прадіда. Народився він 16 квітня 1901
року в Єлисаветграді (зараз Кіровоград). Його
батько працював на заводі Ельворті, мати була
домогосподаркою. Семен зміг закінчити тільки 4
класи - треба було йти працювати на завод
Козубовського. З 1917 року працював у депо
залізничної станції Єлисаветград помічником
слюсаря, потім служив у армії (1922-24 рр.),
повернувся в депо, яке змінило назву, як і наше
місто (тривалий час воно називалось
Кірово-Українське). Перед війною прадід працював
уже машиністом, керував великовантажними
потягами.
Як Тетяна розповіла, Семен Фокович
розумів, що війна з Німеччиною неминуча. І все ж
напад німецьких військ став несподіванкою. Коли
чергового робочого дня він привів вантажний
поїзд на Помічну, йому повідомили про початок
війни. Повернувшись до Кіровограда, одразу ж
пішов до військкомату. З Червоної Армії
демобілізувався в 1924-му, але ж з обліку ще не був
знятий. У військкоматі із залізничниками й мови
не стали вести про фронт - чекали особливого
розпорядження.
На місто все частіше налітали фашистські
бомбардувальники. З початком Великої
Вітчизняної країна перейшла на військовий режим.
Залізничникам випала особлива місія не тільки
виконання військових операцій, постачання армії
боєприпасів і продовольства, евакуація
господарства і населення, а й забезпечення
зв'язку між фронтом і тилом. Найцінніші вантажі
залізничники вже відправили на схід. Евакуювали
завод "Червона зірка" та інші підприємства
вглиб країни.
З серпня з Наркомату шляхів надійшов
наказ про евакуацію усіх локомотивів.
Напередодні Семен Фокович устиг відправити у тил
сім'ю. Як і всі, з дружиною і дітьми прощався
похапцем, ніколи було. Наступного дня настала і
його черга. В поїзді, який вела бригада Тютюшкіна,
їхало керівництво станції Кірово-Українське й
депо, прямували в бік Знам'янки. І ось їм
повідомили, що фашисти вже в Хіровці, куди
прямував потяг. Діяти треба було швидко. Після
короткої наради військових і залізничників
вирішили перед паровозом пустити дрезину з
вибухівкою. Накрили її брезентом, а зверху
накидали залізяччя. Хоч як спішно готувалась
операція, розрахували все правильно. Тепер все
залежало від машиніста: треба було витримати
необхідну дистанцію між дрезиною і паровозом,
щоб не злетіти з рейок від вибуху. Рвонуло якраз у
найбільшому скупченні ворогів. А через декілька
секунд повз вокзал промчався поїзд. Уцілілі
гітлерівці не встигли обстріляти його.
Добравшись до Харкова, Тютюшкін одержав
призначення в депо Тихвин Північної залізниці.
Більше року знаходився в тих краях наш земляк.
Робота, як він казав, була звичайною: перевозив
війська і бойову техніку, майже на передову
доставляв боєприпаси, переправляв у глибокий тил
поранених. Доводилось доставляти продовольство
в голодуючий Ленінград.
Лише іноді, розговорившись, Семен Фокович
розповідав про деталі тієї "звичайної
роботи". Нелегко доводилось залізничникам у
прифронтовій зоні. Жодна поїздка не обходилася
без того, щоб не налетіли літаки. Цілились в
потяг, а головне - в паровоз. Для ворожих літаків
поїзди як на долоні - залишаються хоч і рухомою, а
все ж мішенню, що прив'язана до колії... В
паровозній кабіні не чути гулу авіації, котра
наближається, тому локомотивна бригада виділяла
людину, яка спостерігала за небом.
- У поїздках хлопці так висотували нерви,
що з ніг валилися, - згадував Семен Фокович.
Розслаблятись не було часу. Закінчувалась
поїздка, і треба було оглянути машину, пробоїни
заварити, понівечену осколком деталь замінити.
Не всі могли це виконати, а Семен Фокович був
слюсарем шостого розряду, тому багато чому
навчав товаришів. Тютюшкін постійно
удосконалював обладнання та проводив уроки з
ремонту. Його бригада першою в депо Тихвин за
прикладом вологодських машиністів наростила
борти тендера паровоза, щоб брати більший запас
палива, аби вистачило й на зворотній шлях.
Восени 1942 року була сформована колона № 12
особливого резерву Наркомату шляхів. Колони
зіграли особливу роль у проведенні
Сталінградської операції. Перевезення на цьому
напрямку здійснювали одночасно 500 паровозів цієї
колони. Одним із них керував Тютюшкін. Щоб
надійніше захистити бригаду від куль, Семен
Фокович наварив лист броні на дах кабіни. Під нею
впевненіше почували себе нові помічник і
кочегар. Першим же рейсом Семен Фокович
перевозив одну з піхотних частин. Почувши вибухи
попереду на колії, побачив, що їх атакують
декілька ворожих танків та автоматники.
Зав'язався бій. Хтозна, чим би він скінчився, якби
не підоспіли наші танки...
Одного разу вели поїзд з пораненими.
Фашистський літак почав бомбардувати. Тютюшкін
то раптово гальмував і ривком набирав швидкість,
то подавав ешелон назад, аби бомби не влучили. А
як тільки літак ще раз зайшов над потягом, Семен
Фокович вирішив схитрувати - випустив пару через
труби інжекторів і наказав помічникові
повернути регулювальний гвинт запобіжника.
Потяг зник під клубом пари, а німці вирішили, що
це дим і повернули до аеродрому.
Подібних прикладів було немало у
біографії нашого земляка. Дорогами війни колона
№12 пройшла через усю Україну, Білорусію,
частково Прибалтику, закінчивши війну в Європі.
Семена Тютюшкіна було нагороджено медалями
"За оборону Сталінграда", "За перемогу над
Німеччиною", "За доблесну працю", "За
взяття Варшави".
Відразу ж після Сталінградської битви на
визволеній від ворога території почалася
відбудова зруйнованого господарства. Сталінграл
лежав у руїнах. Розруха на станції в депо. Тисячі
розбитих й спалених локомотивів і вагонів.
Вимагалась титанічна робота по відродженню
господарства. Тютюшкін працював не шкодуючи ні
сил, ні здоров'я.
Інженер-лейтенантом тяги, почесним
залізничником повернувся Тютюшкін у рідне депо.
Від високих посад відмовився, водив поїзді, до
Помічної і Знам'янки. В 1945-му його нагородили
почесним знаком "Відмінний паровозник". У
1948-му в Кіровограді Тютюшкіна було обрано
депутатом міськради. У подальшому йому
неодноразово довіряли мандат депутата. І він
довіру людей виправдовував сповна. Повністю
віддавався улюбленій роботі, ділився досвідом з
молоддю. За сумлінне виконання професійних
обов'язків С.Ф.Тютюшкіна вдруге нагородили
орденом Леніна.
Ось таким був скромний герой з нашого
міста. Прожив він майже 80 років і залишив добру
пам'ять про себе. Свого часу мало відбутися
перейменування провулку Жданова в районі міста,
де мешкав Семен Фокович, на провулок Тютюшкіна,
та перейменували його чомусь у провулок
Братиславський... А в цьому році, щоб увіковічити
пам'ять про героїчного залізничника, планується
відкрити меморіальну дошку. За ініціативи
скульптора Віктора Френчка, який, до речі, і є
автором дошки, планується встановити її на
Кіровоградському залізничному вокзалі,
допомагає в цьому і Одеська залізниця. Тоді
кожен, хто буде вирушати в далеку путь або
приїздити до нашого міста, зможе дізнатись ім'я
нашого героя.
Хоче, щоб кожного, хто
здобував перемогу для нас,
згадали 9 Травня
Вікторія Кравчук. |
