Машиніст особливої колони

    Нещодавно у Москві побачило світ видання із кількох книг „Герої сталевих магістралей". У ньому зібрані розповіді про 125 залізничників колишнього СРСР, удостоєних звання Героя Соціалістичної Праці у роки Другої світової війни. Мета видання, - зазначає у передньому слові міністр шляхів сполучення Російської Федерації М.Аксененко, - зберегти пам'ять про тих, хто здійснив трудовий подвиг на залізничному транспорті під час війни.
    Серед тих, про кого розповідається у збірнику, наш земляк - кіровоградець Семен Фокович Тютюшкін. Високе звання йому присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1943 року. Характерно, що усі 125 Героїв Соціалістичної Праці нагороджені одним Указом. Представник нашої області у тому списку - єдиний.
    У найнапруженіші дні оборони Одеси командування Приморської армії вирішило створити при Чорноморському флоті окремий залізничний батальйон, який би забезпечував військові підрозділи необхідними вантажами і міг при потребі евакуювати їх у тил. При формуванні будь-якого військового підрозділу потрібен прапор - святиня військової частини. Де його взяти -управління залізниці евакуйоване у тил. З ним і прапор. І тоді згадали, що у депо Одеса-сортувальна, яке знаходилося у місті, був прапор. Його і передали новоствореному батальйону.
    Історія прапора така. Він був заснований для передовиків змагання локомотивної служби Одеської залізниці у 1938 році. Щокварталу підбивалися підсумки роботи локомотивників, прапор присуджувався тому колективу депо, який добивався кращих показників. Першим володарем своєрідного призу стало паровозне депо станції Кірово-Українське (Кіровоград). У депо найкращим було визнано машиніста паровоза Семена Тютюшкіна.
    Біографія у цього хлопця, потомственого залізничника, нічим не відрізняється від людей його покоління. Народився 16 квітня 1901 року. Життя склалося так, що змушений був з одинадцяти літ працювати учнем слюсаря паровозного депо. Дуже швидко освоїв слюсарну справу. Потім була служба в армії, повернення у рідне депо. На початок війни був уже досвідченим паровозником.
    ...Те, що творилося у перші дні війни на вокзалах, словами передати важко. Тисячі жінок, дітей, старих треба, було вивезти в безпечні райони країни. Люди буквально штурмували вагони, набивалися у тамбури, чіплялися за буфери, вилазили на дахи. Ніяка сила не могла стримати цю стихію. Залізничники працювали з надзвичайним навантаженням.
    Та головне їхнє завдання - таким був наказ - евакуювати підприємства, матеріальні цінності, устаткування. Насамперед завод „Червона зірка", майно військових об'єктів, машинно-тракторних станцій. Як свідчить статистика (до цього часу більша частина документів, що стосуються роботи залізничного господарства у роки війни, схована в архівах), тільки за п'ять місяців, з липня по листопад 1941 року, з України на Урал, у Сибір, Казахстан і Поволжя було перевезено понад дві з половиною тисячі підприємств, у тому числі півтори тисячі великих заводів, евакуйовано 18 мільйонів людей. Для цього потрібно було півтора мільйони вагонів і безприкладна мужність трудівників сталевих магістралей.
    Паровоз Семена Тютюшкіна у перші місяці війни не зупинявся ні на мить, а його машиніст практично не бував удома. Завданням його бригади було щонайшвидше відправляти вантажі на Знам'янку, а далі вони йшли за Дніпро. Коли фашисти підійшли до Кіровограда, залізничники одержали нове завдання. Аби не дати ворогу використати залізничну мережу станції, депо належало знищити. З болем у серці зруйнували залізничники те, що будували своїми руками. На все життя запам'яталося Семенові Фоковичу, як доводилося підривати магістраль поблизу станції Хирівка. Німці вже були на підході до неї. Тоді Тютюшкін здійснив неочікуваний маневр. Залізничники завантажили дрезину вибухівкою і з тліючим детонатором пустили у бік станції.
    Далі було ще складніше. У вересні 1942 року на станції Кашира Московсько-Донецької залізниці було сформовано колону паровозів особливого резерву Народного Комісаріату шляхів сполучення № 12. До неї були зараховані найбільш досвідчені евакуйовані залізничники, у їх числі машиніст паровоза Семен Тютюшкін. Незабаром його призначили бригадиром особливого підрозділу. Робота на прифронтових ділянках вимагала немалої мужності, часом героїзму, чіткої організованості і найсуворішої військової дисципліни. Про роботу колони особливого резерву у роки війни ще практично нічого не написано.
    А писати є про що. З початком Сталінградської битви колону відправили туди. Неважко уявити, в яких умовах доводилося працювати бригадам: німці нищили колії, над ешелонами з військовими вантажами постійно кружляли ворожі літаки. Часто доводилося зупиняти потяги і вступати у бій з противником. Особливого догляду вимагали паровоз і вагони. А надто цистерни з пальним - його чекали на передовій. Потяг завжди залишався відкритою мішенню для ворожих літаків, а смерть підстерігала машиніста на кожному кроці. Одного разу ворожа авіабомба влучила у потяг. Спалахнули дві цистерни з пальним. Вогонь міг перекинутися на інші. Тоді Тютюшкін із своїми помічниками, прорвавшись крізь полум'я, відчепив палаючі цистерни і відкотив їх подалі від решти. Сотні тонн врятованої солярки вчасно доставили на передову.
    Подібних випадків було немало. Дорогами війни колона № 12 пройшла спочатку через Сталінград і Курську дугу, потім через Харків, Білгород, Бахмач, Київ, Рівне, Мінськ, Брест, Вільнюс, Каунас, Кенігсберг, Варшаву. В один з останніх днів війни за завданням військового командування треба було негайно, у лічені секунди, вивести зі станції важливий ешелон. Тютюшкін причепив до нього свій паровоз і без включення гальм, на що не вистачало часу, вивів состав на перегін, чим врятував немало людських життів і військових вантажів.
    ...Більшу частину свого життя Герой Соціалістичної Праці, кавалер двох орденів Леніна, почесний залізничник Семен Фокович Тютюшкін мешкав у Кіровограді, неподалік залізничного депо, у якому працював. Помер С.Ф.Тютюшкін 25 листопада 1980 року.
    У 1995 році на клопотання правління обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, яку у той час очолював автор цих рядків, виконком Кіровоградської міської Ради народних депутатів рішенням від 12 травня (№ 273) перейменував провулок Данова на провулок Тютюшкіна. Кіровський райвиконком зобов'язали „виготовити і встановити укажчики та надомні знаки".
    Але з невідомих причин і невідомо за чиїм рішенням колишній провулок Данова чомусь носить назву Братиславського. Отака пам'ять...

Юрій МАТІВОС, краєзнавець
"Кіровоградська правда", 6.05.2006