У великому сузір'ї імен відомих діячів культури і мистецтва, народжених в Україні, одне з почесних місць належить художнику Олександру Олександровичу Осмьоркіну (1892-1953). Зацікавленість творчим спадком талановитого колориста, яким справедливо вважається Осмьоркін, збільшується з кожним роком. Наймолодший член однієї з культових мистецьких груп початку ХХ ст. "Бубновий валет" у 1930-х-1940-х роках він створив в СРСР потужну мистецьку школу, основою якої стали гуманізм та ідея виховання людини мистецтва.
   Нещодавно в художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна в м.Кіровограді було презентовано оригінальний буклет "Життя художника в світлинах", присвячений 115-й річниці від дня народження художника.
   Унікальні фото із фондів музею, переважною більшістю опубліковані вперше, яскраво розкривають ключові моменти життєвого і творчого шляху художника, показуючи його як людину і особистість. Вступна стаття налаштовує на емоційне сприйняття матеріалу. Велика частина світлин з архіву вдови художника Надії Георгіївни Осмьоркіної (Навроцької), яка у свій час передала чимало фотографій та документів до фондів музею.
   Відкривають буклет фотознімки, виконані в Єлисаветграді (Кіровограді), де пройшли дитинство та юнацькі роки художника. Так, на світлині 1895 року маленький Шура Осмьоркін сидить на руках у свого дядька - відомого єлисаветградського архітектора Якова Васильовича Паученка, уважно розглядаючи альбом для рисування. На наступному фото кінця 1900-х років - це вже юнак з яскравою зовнішністю в театральній накидці, учасник аматорської вистави. В своїй автобіографії професор живопису Олександр Осмьоркін неодноразово наголошував, що саме в будинку Я.В.Паученка відкрилась для нього таїна малярського і театрального мистецтва, там він захопився поезією і музикою, які незмінно супроводжували його все подальше життя.
   Ще одне знакове фото - Олександр Осмьоркін з батьком Олександром Павловичем в м.Москві, початок 1920-х рр. Олександр Осмьоркін неодноразово повертався до рідного міста, яке регулярно змінює свої назви Єлисаветград, Зінов'євськ, Кірово, Кіровоград. Навіть написав декілька творів, серед яких "Портрет батька", "Ливарний цех", етюди до пейзажу-картини "Україна". Олександр Павлович в свою чергу гостював у сина. В останній свій приїзд він залишив сину "Кобзар" Т.Г.Шевченка з дарчим написом українською мовою: "Моя дитино! Згадуй про наше життя з тобою в Москві з 5.12.31 р. по 28.3.32 р. Міцно стискаю тебе в обіймах своїх. Твій батько". Нині це видання 1932 року, що вказує на особливість зв'язків О.Осмьоркіна з Україною, є однією з реліквій нашого музею.
   Унікальною в багатьох аспектах є і картка з зображенням групи молодих друзів-художників, що відкриває маловідому сторінку життя митця під час навчання в Києві у 1911-1913 рр. На зворотньому боці картки напис: "Киев. Товарищи по студии Александра Мурашка: Осмеркин, Чекрыгин, Барто, Маргин и Рабинович". Студія О.Мурашка, відкрита видатним українським живописцем у 1913 році на противагу академічному художньому училищу, за свідченнями багатьох мистецтвознавців стала яскравим прикладом синтезованого викладання мистецтва та втіленням принципу формування учня як окремої творчої особистості. Тож, не є випадковим, що "метода" О.Осмьоркіна узагальнено викладена ним у праці "Виховання художника", в багатьох принципових положеннях співзвучна з педагогічними методами О.Мурашка. А передав цю світлину до музею київський художник Ілля Толкачов - син відомого українського графіка іживописця Зиновія Толкачова, учня Олександра Осмьоркіна по ВХУТЕМАСу.
   Звичайно, з великого масиву фотографій, залишених нам історією, до буклету увійшли ті, на яких в моментах, випадково зафіксованих аматорською чи професійною камерою, Олександр Осмьоркін постає людиною жваво і безпосередньо реагуючою на життєві ситуації. Так, на знімку 1935 р. він сидить в театральній ложі поряд з натурницею Катериною Барташовою, з неприхованою цікавістю вдивляючись в глибину сцени, артистично тримаючи маленького бінокля; а на фотокартці 1944 р. - енергійно, але по дружньому поклавши руку на плече, дає пояснення своєму учневі В. Подковиріну під час етюдної практики в м.Загорську. На фото ж 1949 р. в майстерні - його образ постає зконцентрованим, заглибленим у власні роздуми... В цей час О.Осмьоркіна вже звинувачено у формалізмі та розповсюдженні західних впливів в радянському мистецтві, звільнено від викладання в провідних художніх ВУЗах в Ленінграді і Москві, боячись гніву "батька народів" відступилися багато друзів і знайомих, невідступною тінню рухається фатальна хвороба та він продовжує працювати до останніх днів, віддаючи себе мистецтву.
   Його розрадою стали діти Тетяна і Ліда, розмову зі старшою дочкою Тетяною фіксує світлина 1952 р. А вірним другом і опорою в ці роки була дружина Надія. Дивовижним за душевною теплотою знімком художника з дружиною Надією Навроцькою та собакою на прізвисько Шарик завершується цей невеличкий імпровізований "фотоальбом", що відкриває сторінки душевних переживань видатного художника Олександра Осмьоркіна, якому випало жити і творити в неоднозначному, сповненому трагедіями, розчаруваннями і надіями ХХ століття.