ЖИТТЯ ЗАРАДИ МИСТЕЦТВА
"Нота", №1, 2007

  Звукова атмосфера "Провесню-2007" була до краю сповнена тембрами інструментів, які ми звемо народними: баян та домра, бандура і цимбали, акордеон, гітара, балалайка...
  Якщо уявити собі музичний герб Кіровоградщини, фестивалям "Провесінь" на ньому було б відведено почесне місце. Одним з головних символів, я впевнений, був би міський (або, як тепер кажуть, муніципальний) хор під керівництвом Юрія Любовича. І ось, наприкінці тижневої програми ХІІ-го щорічного фестивалю-конкурсу відбувся традиційний виступ нашого відомого колективу, який додав свіжі фарби до багатотембрової палітри "Провесню", розкриваючи в усьому розмаїтті чи не найголовніший народний інструмент - голос!
  Програму концерту було складено з духовної - православної та католицької музики, а також творів французьких, італійських, американських композиторів, і це логічно вписалось у світовий калейдоскоп музики, що лунала в дні конкурсу. Але цього разу хор Кіровограда (який, до речі, готується до свого 30-річного ювілею) подарував слухачам чергову прем'єру: на завершення концерту прозвучали невідомі місцевим прихильникам хорового співу шість мотетів визначного французького композитора XX століття Франсіса Пуленка (пом. 1963 р.).
  Треба зауважити, що музика цих творів була відкриттям не тільки для аматорів, але й для музикантів-професіоналів, адже хорові твори французького майстра в нас майже не друкувалися, виконуються дуже рідко й в аудіозаписах практично відсутні. І цей просвітницький бік діяльності організатора та беззмінного художнього керівника муніципального хору Юрія Любовича, сподіваюсь, у майбутньому ще знайде гідну оцінку.
  Всім відомо, що завдяки його зусиллям кіровоградська музична громада вперше почула такі видатні твори світової хорової класики, як "Реквієм" Г. Форе, "Коронаційна меса" В.А. Моцарта, найскладніші мотети І.С. Баха та інші. Важливим для нас, кіровоградців, є той факт, що з 1988 року у виконанні муніципального хору вагомо звучать твори духовної музичної класики: хорові концерти Д. Бортнянського, Б. Березовського, П. Веделя, П. Чеснокова, О. Архангельського і багатьох інших творців православної музики. В часи святкування тисячоліття Хрещення Русі подібні сміливі кроки художнього керівника Ю. Любовича були досить ризикованими!
  Повертаючись до сьогоднішніх концертних подій, задаю Ю.В. Любовичу декілька питань.
  Олег Нагорний: Юрію Васильовичу! Відкриваючи нам Ф. Пуленка, Ви рухаєтесь шляхом великого опору: включаєте до репертуару твори "незручні", ті, що взагалі раніше в нас не звучали. Твори, які втілені в архаїчному жанрі з "неживою" - латинською мовою... Цим Ви прагнете збентежити слух широкої аудиторії незвичним звучанням або сподіваєтесь на живу реакцію слухачів? Що Ви їм, слухачам, бажали б передати?
  Юрій Любович: Премьерой пуленковских мотетов не ставил целью смущать слушателя. На мой взгляд, художник (если он действительно художник) творит не для того, чтобы повергнуть окружающих в какое бы то ни было состояние. Скорее всего, я делюсь тем, чем занимаюсь. И, слава Богу, в лице каждого артиста хора нахожу поддержку своим увлечениям. Затем публично предоставляю возможность послушать, что у нас получилось.
  Всегда пытаюсь найти хороший акустический зал (думаю, последняя моя находка самая удачная). Собирать огромные аудитории - не моя цель. Если обратили внимание, последние наши концерты не афишируемы. На них всё меньше и меньше тех, кто случайно очутился в зале. За тридцать лет существования хора коллектив приобрёл "хоровой электорат", который исповедует мою "хоровую религию".
  Что касается "неудобных" произведений. Вы, очевидно, подразумеваете "неудобства" музыкального языка Пуленка. Совершенно противоположно мнение друга и единомышленника Франсиса Пуленка Дариуса Мийо: "Я не знаю другой музыки, которая действовала бы столь непосредственно, была бы столь же просто выражена и достигала бы цели с такой же безошибочностью". А для артистов хора всегда существуют временные неудобства", я бы сказал, "промежуточные звенья" между преодолением чисто технических трудностей на пути к постижению эстетики автора. Слушатель не должен ощущать разлада между "мудростью сердца" и разумом. В противном случае вина дирижера очевидна.
  Вы говорите "мёртвый" латинский язык. Но ведь Пуленк не фармацевтические рецепты писал, а гениальную музыку. Мёртвый язык до тех пор мёртвый, пока не попадает в "живые" талантливые музыкальные руки.
  А если по большому счету, то исполнением музыки Пуленка хочу передать слушателю слова француза Ф. Робера: "Пуленк всегда будет утешать тех, кто его слышит".
  О.Н.: Вже досить давно до репертуару хору входять твори Дж. Палестини, I. С. Баха, інших композиторів у жанрі мотету або йому споріднених. Чи допоміг досвід виконання цих творів під час опрацювання мотетів Франсіса Пуленка? І чому взагалі виник Пуленк? Що нового для себе особисто Ви знайшли в цій музиці?
  Ю.Л.: Конечно же, всегда где-то должен быть источник, чтобы состоялась жажда. Когда хор впервые исполнял мотет "Jesu, meine Freude" Й.С. Баха в кировоградском костеле "Святого Духа", мне показалось, что одного произведения для концерта маловато, и в дополнение исполнил "O magnum mysterium" Ф. Пуленка. Это произведение попало ко мне довольно странным образом, ранило моё сознание. Я заболел. Преследовали изощрённые гармонии, вычурные мелодии. Это было так необычно! Они "засели" во мне. Мешали жить. Звучали утром, вечером, на улице... Везде. Просто, не мог от них убежать. Не ведал я, что это - первый из четырех Рождественских мотетов гениального художника, которого называли "самым французским" из всех его музыкальных современников. Чтобы утолить жажду, пришлось искать источник.
  После концерта, чувствую, болезнь затянулась. И, пожалуй, становится хронической. В целом же, работа над Бахом и Пуленком дала возможность оглянуться и задуматься.
  Вы говорите об опыте исполнения? Опыта не приобрёл. Давно исповедую афоризм Тристана Бернара и Лоренса Питера:
  1. "Опыт отнюдь не мешает нам повторить прежнюю глупость, но мешает получить от нее прежнее удовольствие".
  2. "Что может быть мучительнее, чем учиться на собственном опыте? Только одно: не учиться на собственном опыте".
  О.Н.: Я вважаю особливо цінним присутність у репертуарі нашого хору великих багатопланових, багаточастинних творів: духовних концертів, кантат, мес. Цикл мотетів Пуленка досить органічно продовжує цю традицію. Чи є конкретні проекти ?
  Ю.В.: Никаких проектов. Вдохновляюсь кем хочу и как хочу. . . Здесь, как в любви: невозможно объяснить свой выбор. И вообще мне по душе "бравадные", с элементами "балагурства" заявления Пуленка, что я готов подписаться под каждым из них, как под своими. Но как ни парадоксально, они содержат правду:
  1. В выборе направления я руководствуюсь инстинктом.
  2. У меня нет принципов, и я горжусь этим.
  3. У меня нет никакой системы. И тем лучше! (Для меня понятие "система" равнозначно "трюку".)
  4. Вдохновение - это вещь настолько таинственная, что лучше и не пытаться его объяснять".
  Я вдячний диригентові за змістовні та цікаві відповіді. Я бачу хор таким же молодим, як і тоді, коли сам прийшов співати до нього. Впевнений: за 30 років середній вік колективу не змінився - приходить молода, енергійна і обдарована молодь. Росте художній і технічний рівень виконання. Хорові корифеї поступаються молодим, розуміючи діалектику оновлення.
  Vita brevis - art longa! Життя короткочасне - мистецтво вічне!
  А що, мабуть, і життя в мистецтві стає вічним?..

О. Нагорний,
музикознавець, завідуючий відділом теорії музики КМУ