Народився 9 травня 1924 року в селі Нововознесенську Маловисківського району Кіровоградської області. Війна застала його в рідному селі, коли він саме закінчував дев’ятий клас. Призваний в армію Сталінським райвійськкоматом. Закінчивши Вороніжське військове училище, у серпні 1943 року направлений в розпорядження головного управління зв’язку Червоної Армії. Служив у 110-ій гвардійській стрілецькій дивізії 307 гвардійського полку. Брав участь у форсуванні Дніпра, звільненні Кіровоградської області.
   Після звільнення Кіровограда дивізія була направлена на зовнішній фронт Корсунь-Шевченківського угрупування. При її ліквідації німецькі війська відступали до Дністра, і Григорій у складі автоматної роти першим його форсував. Брав участь у боях за визволення Румунії, Угорщини, Чехословакії.
   В одному з боїв під містом Врабле 27 березня 1945 року Григорія було поранено, і йому довелося лікуватися в госпіталі в місті Левіца (Чехословакія). Потім, на початку червня 1945 року його перевели в госпіталь у Алма-Аті. Звідти він і був комісований, як інвалід ІІ групи.
   “Важко було витримати всі випробування війни, – згадував пізніше Григорій Спиридонович. – Повертаючись після поранення до життя, думав про те, що треба продовжувати битися за Батьківщину до повної перемоги. На моїх очах стійко боронили рідну землю товариші по зброї – вчорашні робітники, хлібороби, інтелігенти, партіоти свого краю. Мені тоді, ще зовсім молодому чоловікові, випала висока честь стати на захист рідної землі. Пліч-о-пліч зі мною були солдати різних національностей: росіяни, українці, білоруси, казахи, вірмени, грузини…Відбиваючи оскаженілі атаки ворожих полчищ, ми, перебуваючи в окопах, як ніколи відчували плече один одного, взаємовиручку, підбадьорливе слово. Багато хто з тих, із ким воював, ще по-справжньому і не жили, бо ж зовсім недавно закінчили школу чи тільки розпочали свій трудовий шлях. На превеликий жаль, далеко не кожному судилося повернутися до рідної домівки з фронтових доріг. Це вони наблизили велике свято. Тепер мої однополчани з’являються у моїх спогадах, у снах, я їх ніби бачу перед собою, чую їхні голоси. Вони так хотіли жити, вірили у перемогу і повернення до рідних домівок, до мирного життя.
   Були вони молодими і життєрадісними, особливо в години фронтового дозвілля, коли ми перепочивали між боями. В такі години молоді солдати любили фронтову пісню, танці у парі з дівчатами, яких теж було на фронті чимало, - в санітарній службі, службі зв'язку та і цивільних у звільнених від ворога населених пунктах".
   Григорій Спиридонович повернувся до Нововознесенська. Спочатку вчився, потім працював у різних організаціях. У квітні 1951 року почав працювати оперуповноваженим в Новоархангельському районному управлінні МДБ. Звідси був направлений в київську школу МДБ, після чого працював v Новомиргороді оперуповноваженим.
   З серпня 1954 року працював у відділі фінансів обласного управління внутрішніх справ. На пенсію пішов у березні 1993 року.