Народився 1 жовтня 1917 року в селі Святилівці Глобенського району Полтавської області. До 1935 року працював конюхом в колгоспі “Комуніст”. Потім переїхав до села Солбовахи, де працював два роки в радгоспі імені Дзержинського. Пізніше працював на Глобенському цукрозаводі кочегаром, потім перейшов на кормову базу.
   У 1937 році переїхав до Криму, працював в радгоспі “Садвинтрест”. Ще кілька років працював у радгоспі “Жан Елі”, який потім перейменували в радгосп імені Чкалова.
   До армії призваний Бахчисарайським райвійськкоматом 9 вересня 1939 року в 360 гаубичний артилерійський полк рядовим-шофером. Служив тут до квітня 1940 року. Потім перевели до 83 полку зв’язку, який був пізніше перейменований в гвардійський полк.
   Війна застала у Воронежі, де Андрій Маркович працював на кадровій службі. Полк брав участь у боях спочатку на Західному, а потім на Центральному фронтах. Андрій Маркович пройшов усю війну, від Воронежа до Берліна. Десятого березня 1945 року йому присвоєно звання гвардії сержанта.
   Нагороджений медалями “За бойові заслуги”, “За відвагу”, “За перемогу над Німеччиною”, “За взяття Берліну”, “За звільнення Варшави”, польську медаль “За Варшаву”. Орденами Червоного прапора, Олександра Невського.
   Перемога Андрія Марковича застала в Берліні. Його полк забезпечував зв’язком 1 гвардійську танкову армію. Андрій Маркович згадує, що коли 9 травня 1945 року оголосили про Перемогу, люди сміялися, плакали від радощів, танцювали під гармонь…Остання стоянка полку була в Дрездені, звідси Андрія Марковича і демобілізували.
   У червні 1945 року він приїхав до Кіровограда, почав працювати в обласному комітеті ДСААФу в автомобільному клубі, де навчав курсантів. Потім працював завгаром, а в 1962 році перейшов шоферувати в автобусний парк, звідки і вийшов на пенсію в 1977 році.
   Одружився Андрій Маркович в 1939 році в Криму на Марії Митрофанівні. У 1947 році народилася донька Людмила, котра пропрацювала в неврологічному відділенні обласної лікарні з 1968 по 1994 рік. Чоловік Людмили – Микола Акимович Вернигора – брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, помер четвертого жовтня 1999 року. Махоньки опікуються онукою, інвалідом дитинства.