ПАМ'ЯТАЙ МИНУЛЕ В ІМ'Я МАЙБУТНЬОГО


МАКАРЕНКО МИКОЛА ЮХИМОВИЧ


cpm062m.jpg (2510 bytes) cpm062-1m.jpg (3054 bytes)

   Народився в 1908 році в селі Захарівці Ровенського району Кіровоградської області.
   З 19 жовтня 1930 року по 19 жовтня 1932 року – червоноармієць 96-го артилерійського полку у місті Жмеринці Вінницької області.
   З 30 листопада 1939 року по 13 березня 1940 року – рядовий червоноармієць 462-го стрілецького полку 18 стрілецької дивізії (вона ж – 162-а стрілецька дивізія діючої армії Фінського фронту РКЧА, місто Суртувало). Потім його було перекинуто на Польщу. До 1943 року Микола Юхимович воював в піхотних військах.
   З 30 березня 1943 року по 15 травня 1946 року – червоноармієць-кавалерист 47-го кавалерійського полку військ НКВС в місті Мари Туркменської РСРС.
   Демобілізований у 1946 році.
   Нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчиз-няній війні 1941-1945 рр.», «30 років Радянської Армії та Флоту», «За бойові заслуги».
   “На час нападу на СРСР Німеччиною вже були підкорені Польща, Франція, окуповані Данія, Голландія, Бельгія, Люксембург, Норвегія, ряд балканських країн, частина Західої України, – розповідав уже після закінчення війни рідним та близьким Микола Юхимович. – Тому цей напад був закономірним продовженням її мілітаристської політики на встановлення світового панування, завоювання “життєвого простору” за рахунок радянської частити України, Росії, Білорусії та інших республік СРСР. Але гітлерівці жорстоко прорахувалися. Ворог стикнувся з масовим героїзмом народу. Кажу про це з повною відповідальністю, бо сам переконався на фронті: спільна мета об’єднує людей, згуртовує їх, робить непереможними….У всіх у нас були різні життєві шляхи, різні уподобання й цінності, різні мрії та плани. Війна нівелювала все це, поставивши під загрозу саме існування системи суспільних відносин і політичної влади, за якої ми жили і з якою пов’язували свої долі. І ми були єдині в думках і почуттях, поступаючись особистим у самовідданому захисті Вітчизни. Таки-ми нас виховали, і в цьому полягала рушійна сила, джерело нашої морально-політичної згуртованості, жертвенності, героїзму”.
   Після демобілізації Микола Юхимович відразу приїхав до Кіровограда, де працював в управлінні внутрішніх справ до виходу на пенсію в 1965 році. У 1946 році він познайомився з майбутньою дружиною Євдокією Андріївною Богуславською, з якою прожив разом 45 років. Дружина Миколи Юхимовича двадцять років пропрацювала на взуттєвій фабриці. Подружжя народило двоє дітей. Помер Микола Юхимович 12 квітня 1991 року.