Народився 30 січня 1928 року в Кіровограді. Війна застала його саме тут. 10 вересня 1943 року німці кинули його до в’язниці , а 10 жовтня відвезли до Бухенвальда, де він пробув три місяці. «Німці мене посадили за те, що я їм шкодив, – згадує Павло Петрович. – Зі мною схопили ще двох моїх товаришів. Пізніше одного перевели до Маутхаузена – «табору смерті», де він помер».
   З Бухенвальда Павла переправили до концтабору Дахау. Ув’язнених звільнили американці 29 квітня 1945 року. Тоді їх перенаправили до Австрії, потім до Угорщини.
   З Будапешта в Коломию Тернопільської області Павло Петрович привів шестеро коней і здав в колгосп. До Кіровограда Павло приїхав у серпні 1945 року, тут навчався, а потім працював продавцем. В армію його призвали в 1949 році. Три з половиною роки Павло відслужив інструктором-штукатуром 540-го відділення будівельного батальйону. Відбудовував санаторій «Перлина» в Ялті, служив у Києві, Дніпропетровську.
   У 1952 році Павло знову повернувся до Кіровограда, працював майже чотирнадцять років на заводі «Профінтерн», а потім, до виходу на пенсію – на олієжиркомбінаті. На пенсію вийшов у 1988 році. Одружений Павло Петрович був двічі. Перша дружина Тетяна загинула в автомобільній катастрофі. Друга дружина – Людмила Степанівна Савченко. Від першого шлюбу в Павла Петровича донька Лариса, від другого – донька Катя та син Андрій.