Народився 10 січня 1926 року в селі Глибока Балка Знам’янського району Кіровоградської області. 17 березня 1944 року після звільнення Знам’янки від німецько-фашистських загарбників Знам’янським військкоматом призваний до лав Радянської армії і до травня 1945 року брав участь у боях.
   З березня 1944 року по грудень 1944 року служив стрілком в 17 повітряно-дисантній бригаді.
   З грудня 1944 року по серпень 1946 року – стрілок 255 стрілецького полку.
   З серпня 1946 року по жовтень 1946 року – стрілок 237 стрілецького полку.
   З жовтня 1946 року по березень 1950 року – мінометник 977 стрілецького полку.
   “Повна перемога над фашистом не прийшла до нас сама – вона дісталася нам у тяжких кровопролитних боях, у наполегливій військовій праці, – згадує Іван Логвинович. – Приречений ворог кидає у бій останні сили, у відчаї чинить опір, аби уникнути покарання”.
   На території Угорщини Івану Логвиновичу довелося брати участь у великих боях за Будапешт, за міста Мор, Зирез та Веспрем. В одному з боїв Івану Логвиновичу з товаришами Віктором Назаренком, Іваном Сичом був даний наказ при форсуванні Озера Балатон погасити своїм кулеметом вогневу точку противника – дзот, оскільки він не давав можливості просування підрозділам.
   “І ось Ваня Сич, я та Назаренко обрали позицію, з якої нам вдалося погаси-ти точку противника і взяти в полон двох фашистів, – згадує Іван Логвинович. – Наказ нами був виконаний, але Ваня в цьому бою був тяжко поранений. За цю операцію кожен з нас був нагороджений урядовою нагородою…”
   У боях на території Австрії за місто Відень Іван Логвинович був нагороджений медаллю “За взяття Відня”, орденом Слави ІІІ ступеня, медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”
   “Ніхто не спав у ту ніч, – так згадує про перемогу ветеран. – Ми взагалі тоді нічого були не здатні зрозуміти, охопити розумом весь зміст того, що відбулося. Перемога!”.
   Після перемоги Іван Логвинович ще довгих пять років служив у 976 стрілецькому полку минометником. А потім нарешті настав довгоочікуваний день демобілізації – 15 березня 1950 року. У мирний час він також віддано служив Батьківщині. З 1950 по 1957 роки працював у органах внутрішніх справ, а з січня 1957 року по червень 1981 трудився на заводі “Червона зірка”. Починав працювати на цьому підприємстві слюсарем, а потім електрозварювальником 4 розряду. Про нього писали в газеті “Червона зірка” від 23 лютого 1978 року: “Ось він – той, хто в буремні роки Великої Вітчизняної війни кував Перемогу в ратному труді і захищав і визволяв рідну землю. Горіла земля, плавився метал, рушився бетон, а вони вистояли. Це люди золотої проби, які в витримали все на війні і нині так же самовіддано трудяться на мирному фронті”.
   Які риси характеру є визначальними для Івана Логвиновича? Його друзі, колеги кажуть, що це – велике працелюбство, високий клас роботи, залізна самодисципліна. Їх він придбав у далекі повоєнні роки і проніс через усе життя. А ще він завжди охоче ділиться своїм досвідом з молоддю, намагається зробити і свій внесок у її виховання.