Народився 1 липня 1925 року в селі Тарасівці Новгородківського району Кіровоградської області.
   12 грудня 1943 року призваний Вершинокам’янським райвійськкоматом до лав Червоної Армії.
   З грудня 1943 року – по лютий 1944 рік – 116 запасний стрілковий полк (стрілок).
   З лютого 1944 року по серпень 1944 року – 129 запасний стрілецький полк (курсант, вчиться на командира розрахунку).
   З серпня по жовтень 1944 року – 20-а повітряно-десантна бригада (навідник).
   З жовтня 1944 року по листопад 1945 року – 317-ий стрілецький полк (навідник артилерійського розрахунку).
   З листопада 1945 року по січень 1947-го року – 115-а артилерійська бригада (артилерійський майстер).
   З січня по травень 1947 року – 18-пересувна артилерійська майстерня (старший оптичний майстер).
   З травня 1947 року по листопад 1949 року – військова частина 32468 (оптичний майстер).
   З листопада 1949 року по квітень 1950 року – військова частина 51113 (оптичний майстер).
   З квітня 1950 року по червень 1950 року – військова частина 51113 (старший майстер артилерійського знаряддя).
   З 25 червня 1950 року – звільнений в запас.
   У 1929 році Сергій разом з батьками переїхав жити до Кіровограда. До війни встиг закінчити вісім класів. Сергій Лактіонович з болем в голосі згадує часи окупації, коли його та інших хлопців ганяли на залізницю перебудовувати лінію на вузькоколійку. Працювати на німців вважали образливим, а тому намагалися ухилятися від роботи. За що німецька охорона жорстко хлопців била. Одного разу Сергій прийшов додому і побачив повістку до Німеччини. Пішов на збірний пункт, побачив колишню однокласницю, яка добре знала німецьку і працювала перекладачем. Вона запитала у Сергія, чи хоче він до Німеччини. Хлопець відмовився. І тоді перекладачка провела червону лінію на його анкеті і щось написала німецькою мовою. Сергій втік до Тарасівки, де переховувався до приходу радянських військ.
   А в грудні 1943 року Сергій разом з батьком перейшли фронт в районі села Інгуло-Кам’янки, разом з частинами Червоної Армії відступали до Новгородки.. З Новгородки пішли на Вершинокам’янку, де Сергія призвали в армію польовим військкоматом разом з батьком. Хлопцеві не вірили, що народився він у 1925 році, але в батька був відповідний запис у паспорті.
   «У цей час Сталін підписав указ про зняття з фронту тих, хто народився в 1925-1926 роках і направлення їх у запасні частини Червоної Армії, – згадує Сергій Лактіонович.
   – У зв’язку з цим мене було направлено до міста Бійська Алтайського краю, де я перебував до 1944 року. У травні нас перекинули в місто Балту Одеської області, де мене поранили при ліквідації німецького десанту. Після лікування в госпіталі направлений в 20-ту повітряно-десантну бригаду під Могильовом (Білорусія). У вересні - жовтні наша бригада була направлена на фронт. Ми пройшли частину Румунії. Потім пішли на Будапешт. Місто на той час уже було звільнене від фашистів. Найбільш гарячі бої почалися на озері Балатон, де було зосереджено 11 танкових німецьких дивізій. Через три тижні фашистські війська вдалося розбити».
   Після форсування річки Раба та взяття Відня частину було направлено до Чехословаччини для визволення Праги від німців де Сергій Лактіонович зустрів перемогу.
   Після об’явлення Перемоги ще п’ять років служив в окупаційних військах в Угорщині та Австрії.
   Всю війну Сергій Лактіонович пройшов мінометником, служив у 13 військових частинах, потім займався ремонтом оптичних прицілів. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, медаллю “За відвагу”.
   У 1950 році повернувся до Кіровограда, закінчив машинобудівельний технікум.
   З 1954 року до виходу на пенсію пропрацював майстром виробничого навчання в профтехучилищі №1.
   За ці роки виховав не одне покоління чудових майстрів слюсарного виробництва, бо сам був людиною великого професіоналізму.
   Знаменитий макет сіялки, виробляємої заводом “Червона зірка”, зроблений при участі Сергія Лактіоновича, довгий час перебував в Москві на виставці досягнень народного господарства СРСР, за що Головним Комітетом виставки він був затверджений учасником ВДНХ СРСР, свідоцтво від 1968 р. №129522 та нагороджений пам’ятним знаком “За успіхи в народному господарстві СРСР”.
   В 1958 р. Сергій Лактіонович одружився і вже 49 років проживає з дружиною Нелі Георгіївною. Разом виховали сина Юрія.