Броніслав КУМАНСЬКИЙ

"Цей маленький степовий Париж"
Журнал "Хобі", лютий 2006 року

     У кіровоградця Юрія Тютюшкіна - цікаве захоплення: він збирає старі поштові картки. В його альбомах вони розташовані за темами - типажі дев'ятнадцятого століття, українські пісні, пасхальні поздоровлення тощо. Але найцікавіша його колекція та, яку можна назвати "Старий Єлисаветград". Утім, два автори нещодавно виданої книги-альбому (не без використання поштових листівок із зібрання Тютюшкіна) - Віктор Петраков і Вадим Смотренко - дали їй назву "Маленький Париж: Елисаветград в старых открытках".
     На роль "маленького Парижа" претендують багато міст. Зокрема, Львів, Рига, Чернівці, Осло (розташоване, до речі, на широті ледь не Колими), навіть Краснодар, колишній Єкатеринодар, якому тамтешня поетеса Надія Колноузенко з нагоди 200-річчя міста присвятила рядки:

Ах, старый город,
Окон темные глазницы,
И четкий контур
Знакомых крыш
Уютно дремлет,
Смежив жалюзи-ресницы.
Мой настоящий
Маленький Париж.

     А Єлисаветград завдячує за цю поетичну назву - характеристику Миколі Добролюбову, котрий, відвідавши наше місто, мав необережність кинути на його адресу цей комплімент. Хоча у його час це і не відповідало дійсності. Хіба що єлисаветградські жінки не тільки не поступалися красою парижанкам, а й значно їх перевершували. Що ж стосується решти, то розквіт Єлисаветграда розпочався після реформи 1861 року, коли різко пожвавився економічний і культурний розвиток міста, і воно невдовзі знову стало повітовим.
     - У довіднику "Россия. Полное географическое описание нашего Отечества под редакцией Семенова-Тяньшанского", - каже Тютюшкін, - наводяться дані на час перепису 1897 року. В Єлисаветграді тоді налічувалося близько 62 тисяч жителів. У місті було десять православних храмів, утому числі Шестипрестольний Успенський собор. Діяли міська та земська лікарні, близько сорока навчальних закладів. Місто було добре благоустроєне. Мало широкі (як на той час) бруковані вулиці, тополині бульвари та насадження білої акації, трамвайне сполучення. Єлисаветград, якщо не помиляюся, був другим містом в Україні, де пустили трамвай.
     Юрій Володимирович розкриває альбомі показує листівки.
     - Ось він - Успенський собор. До нашого часу не зберігся, як і багато чого. Зокрема, костьол, лютеранська церква тощо. Взагалі, нашій архітектурі добре дісталося у двадцятому столітті, особливо сакральній - "кому від Сталіна, кому від Гітлера". Багато храмів знищили "червоні безбожники" у боротьбі з релігією, якісь постраждали у роки війни. Оцей собор, - Тютюшкін показує картку із зображенням Успенського храму, - постраждав від бомби. Але не настільки сильно, щоб його не можна було відновити. Та в обласного керівництва з'явилась інша ідея: розібрати його і на цьому місці звести будинок обкому партії. Зараз тут міститься Кіровоградська міська рада. А ось так на початку минулого століття виглядала центральна вулиця - Велика Перспективна.
     На картках - торговельні ряди, так званий дім Заславського, перспектива вулиці, на якій уже багато чого не збереглося й історію якої можна відновлювати хіба що по цих поштових картках.
     У другій половині XIX століття в Єлисаветграді розпочалося бурхливе приватне будівництво. Один час міським архітектором тут був брат Федора Достоєвського Андрій. Єлисаветград являв собою типове військове місто миколаївської епохи. Андрія Михайловича в місті поважали. Про це свідчить хоча б такий факт: під час його вінчання у місцевій церкві зібралося стільки народу, що і яблуку ніде було впасти. Але щось всерйоз змінити в архітектурному вигляді міста йому так і не вдалося. "Дрімуче" і "непролазне" залишилося воно у його свідомості. Архітектурна слава Єлисаветграда приходить до нього з появою архітекторів нового покоління, зокрема Якова Паученка і Олександра Лишнєвського. Споруди Паученка вражають віртуозністю цегляної кладки, через що його авторський стиль пізніше назвали "українським цегляним". Це було поєднання староруських форм з традиційно національними та окремими елементами різних стильових напрямків. Ще не так давно такі будівлі дещо зневажливо називали еклектичними, але ми милуємося ними і пишаємося, що вони далеко після Добролюбова все ж якоюсь мірою підтвердили його характеристику міста.
     - Оце - будинок Вайсенберга, нині обласне управління охорони здоров'я, - продовжує "екскурсію" по альбому Тютюшкін. - Він зведений за проектом Паученка. Це - електроводолікарня Гольденберга - нині третя міська, а оце - власний будинок архітектора, зараз тут міститься меморіальний музей відомого художника Олександра Осмьоркіна, уродженця Єлисаветграда і племінника архітектора.
     На картках - будинок банку на розі колишніх вулиць Двірцевої та Інгульської, з неокласичним фасадом, таким же декором. І сьогодні тут розміщується банк - ощадний.
     А Лишнєвський залишив по собі синагогу, зведену в мавританському стилі, жіночу гімназію, де зараз функціонує педагогічний університет, будинок Барського (нині краєзнавчий музей) - маленький шедевр, замішаний на кількох стилях підряд.
     "Мандруючи" колекцією Тютюшкіна, можна великою мірою уявити, яким було це місто сто - сто п'ятдесят літ тому. Сьогодні - це неоціненний історичний матеріал, скарбниця для краєзнавців і науковців. А захопився Юрій Володимирович листівками ще у дитинстві, навіть не усвідомлюючи їх цінності. Вдома зберігалася картка "Привет из Елисаветграда", на якій було вміщено десять зображень міста: реальне училище, міська управа, окружний суд, костьол, Двірцева вулиця та ін. Іще тоді вирішив зібрати їх усі. Та виявилося, що це тільки дещиця від того, що свого часу побачило світ, отож види старого міста він збирає й досі.
     - Серед багатьох кіровоградців побутує хибна думка, ніби у дев'ятнадцятому - на початку двадцятого століть фотографи і видавці наше місто обходили стороною, - каже Тютюшкін.
     - Це зовсім не так. У моєму записнику є перелік видавців, котрі друкували види нашого міста, їх багато, назву лише деяких. Видавництво конрагентства Суворіна і компанії, видавництва Єфимова і Варшавського, дрезденське - А.Гілле. Виходили такі картки і в Одесі, Стокгольмі, Москві.
     Зайнявшись збиранням колекції всерйоз, Юрій Володимирович познайомився з відомими в колишньому Радянському Союзі філокартистами - ленінградцем Соломоном Сімкіним, одеситом Анатолієм Дроздовським, москвичем Михайлом Забочнем, ростовчанином Геннадієм Лаптєвим та ін. З ними він і досі обмінюється інформацією, листівками. Так, окремі види Єлисаветграда Лаптєв передав йому в обмін за картки пушкінської тематики, а Сімкін взагалі подарував те, що стосується нашого міста і зберігалося у нього. Буваючи у відрядженні в Москві чи Ленінграді (Тютюшкін тривалий час працював інженером на кіровоградському авіаремонтному заводі), колекціонер відвідував не тільки своїх знайомих, а й тамтешні товариства філокартистів, їхні виставки. Тепер "єлисаветградська" колекція у нього - одна з найчисленніших.
     Із зібранням Юрія Тютюшкіна глядачі мали змогу ознайомитися на виставках в Кіровоградській обласній науковій бібліотеці ім.Чижевського та в літературному музеї.
     А ми пропонуємо вам уявно пройтися вулицями міста, котре нещодавно відзначило своє 250-річчя і котре, однак, ніяк не знайде свого імені. Бо Кіров до нього має таке ж відношення, як і автор цієї статті до освоєння космосу.