Хоча в
СРСР широкі народні маси нічого й не чули про
свято закоханих, валентинки на радянських
просторах були в активному обігу аж протягом
двох десятиліть - у 1950-і та 1960-і роки. Мова - про
виготовлені фотографічним методом листівки із
зображеннями закоханих пар та написами
романтичного характеру. Щоправда, слова "валентинка"
у лексиконі будівників комунізму не було, тоді ці
вироби називали просто листівками.
Припустивши, що вони є у Юрія Тютюшкіна,
відомого кіровоградського колекціонера і героя
ряду публікацій у "Вечірній газеті", я не
помилився.
- Народні листівки? - перепитав він. - Є в
мене і такі, аякже!
На зустріч зі мною він узяв шкатулку,
повну таких листівок.
- З’явилися вони у п’ятдесятих роках, -
розповів колекціонер. - Народу, який пережив
лихоліття війни, хотілося красивих речей, у тому
числі - гарних листівок. Поліграфічна
промисловість же не могла задовольнити цих
запитів. І знайшлися підприємливі люди, які
почали заповнювати цей дефіцит. Використовуючи
недешеву на той час фотоапаратуру, вони
виготовляли листівки із зображеннями гарних
молодих пар і нехитрими, часто з граматичними
помилками, написами на тему вічного кохання: "Помни
вечер нашей встречи", "Я буду помнить наши
встречи и никогда их не забуду", "Без меня
никого не люби". Дуже поширеними були
віршовані тексти: "Судьба заставит нас
расстаться, Но не заставит разлюбить, Мы можем
долго не видаться, Но друг друга не забыть"; "Ты
далеко, но любовь со мной, Будь спокоен, друг мой
дорогой"; "О любви моей, верной и скромной,
Милый друг, навеки помни"; "Уплывая в даль
морскую, В сердце образ твой храню, В грезах все
его целую, Никогда не изменю"; "Лети письмо,
моя отрада, Лети, мой пламенный привет, Лети туда,
куда мне нада, Откуда буду ждать ответ". (До
речі, останніми роками повернулася мода на
віршовані написи на листівках.) Були у
п’ятдесяті - шістдесяті роки й листівки а
написами імен адресатів - "На память Вале" і
т.п. При виготовленні цієї продукції
використовувалися анілінові барвники,
призначені для тканин. Завдяки цій технології
героїні багатьох чорно-білих фототворів вбрані у
кольорові плаття, тримають кольорові квіти...
Робили таку продукцію не тільки підпільні
кустарники, а й цілком законні артілі - у ті часи
були такі підприємства, у Кіровограді - також. Ось
дивіться...
Юрій Тютюшкін показує зворот листівки,
де надруковано: "Издание арт. "Коопфото",
ул. Ленина, 28, г. Кировоград. Тираж - 10 т. Цена 1 р. 25 к."
- Здається, на багатьох цих листівках
зображено не радянських людей - надто вже вони
вихолені, - зауважив автор цих рядків.
- Дійсно, то не радянські робітники й
колгоспники, - погодився Юрій Тютюшкін. - Швидше
за все, ці красиві пари перефотографовано із
закордонних журналів. А ось (колекціонер показує
листівку із зображенням жінки з ангельськими
крилами та малолітніми пастушком і пастушкою
поряд) - це явно фотокопія листівки, привезеної
якимось червоноармійцем з Німеччини чи іншої
європейської країни, визволеної від фашистів.
- Мені в дитинстві часто доводилося їздити
залізницею з Кіровограда до Помічної, - продовжив
Юрій Тютюшкін. - І я бачив, як у поїздах
продавалися народні листівки. Як правило,
торгували ними глухонімі чоловіки (а може, вони
тільки вдавали із себе інвалідів, сподіваючись
на більш милосердне ставлення до себе як з боку
клієнтів, так і провідників та контролерів).
Вони ходили вагонами, клали на столики
листівки. А на зворотному шляху брали гроші - ясна
річ, від тих пасажирів, які виявили бажання
придбати ці речі. Продавалися тоді в поїздах і
виготовлені в той же спосіб гральні карти із
зображеннями голих жінок.
- Порнографія? - запитав у Тютюшкіна
автор цих рядків.
- Ні. Нічого порнографічного в тій
продукції не було. Але торгували нею з-під поли...
Ще хочу сказати про ось яку цікаву деталь. Пошта
приймала як артільні, так і кустарні листівки.
Звісно, треба було купити марку і наклеїти її на
тильному боці виробу...
- Час. від час я переглядаю ці листівки,
- так завершив розповідь про радянські
валентинки Юрій Тютюшкін. - І таким теплом мені
від них віє... |
