Юрій Тютюшкін: У перший клас я пішов у гімнастерці і кашкеті на зразок військових


pub205.jpg (9074 bytes)

– А на першовересневу тематику у вас є щось? – запитав я при зустрічі в кіровоградського колекціонера поштових листівок Юрія Тютюшкіна. Раніше мені вже доводилося звертатися до нього, коли виникала потреба проілюструвати газетну статтю з нагоди різних свят.

– Аякже, – відповів Тютюшкін.

Наступного дня він уже показував мені листівки із зображеними на них школярами та вітаннями з нагоди нібито їхнього улюбленого дня – 1 вересня.

– Це продукція різних часів – від шістдесятих років минулого століття до дев’яностих, – пояснив Юрій Володимирович. – Зібрати якнайбільше листівок, що при-урочені до початку навчального року, я ніколи не намагався. Як ви знаєте, моя пристрасть – поштові картки з видами Єлисаветграда (подивитися на них, як і ще на багато що з тютюшкінських артефактів, можна на сайті обласного краєзнавчого музею. – Авт.). А цих, зі школяриками, листівок я просто не викидав, коли вони мені потрапляли до рук. Така вже колекціонерська звичка.

Також Тютюшкін продемонстрував мені знімок усміхненого школярика – в уніформі на зразок радянської військової, з портфелем.

– Це фото зроблене з першокласника в п’ятдесят сьомому році, – прокоментував колекціонер. – Я теж носив таку, на зразок військової, гімнастерку й кашкет. Зверніть увагу на чорнильницю на шнурку, яку хлопець тримає разом з портфелем. Такі, переносні, чорнильниці були тоді у вжитку. Потім настав час стаціонарних чорнильниць. Вони встановлювалися на партах, вчителі підливали у них чорнило. Винахідливі школярі, аби не писати, ловили й кидали в чорнильниці мух. Треба було дуже акуратно поводитися з цим приладдям, аби не забруднитися. У багатьох школярів у чорнилі були не тільки руки, а й обличчя. Трішки полегшилося наше життя, коли з’явилися наливні ручки. Їх заправляли тим же чорнилом. Кулькову ж ручку я вперше побачив, коли навчався у дев’ятому класі. Вона була японська, і привіз її з-за кордону брат мого товариша. Потім з’явилися радянські аналоги. Стержні до них були багаторазовими, тобто підлягали періодичній заправці пастою. У Кіровограді заправоч-ний пункт розташовувався на вулиці Єгорова. Досі пам’ятаю дядька, який заправляв стержні. Його руки були сині від пасти.

Показав Юрій Тютюшкін мені й учнівські зошити радянської епохи. Деякі – з віднедавна забороненою для публічної демонстрації символікою – серпами і молотами, зображеннями босих робітників і таких же колгоспників та закликами «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», «Освіта – шлях до комунізму», «До боротьби за робітничу справу – будь готовий», вписаними в орнаменти в українському стилі. Називалися вони зшитками.

– Це – зошити, виготовлені у тридцятих роках держтрестом «Київ-Друк», – пояснив Тютюшкін. – Тодішні оформлювачі не скупилися на політичні символи й лозунги. Щоправда, були на обкладинках довоєнних зшитків й ідеологічно нейтральні тексти. Ось дивіться…

Юрій Тютюшкін показав настанову «Як провадити гімнастику», надруковану на задній обкладинці одного зі зшитків. Прочитавши її, я звернув увагу на чудернацькі слова «гімнастикувати», «гімнастикуй», які вісімдесят років тому нікого не дивували.

А на задній обкладинці одного із тих же довоєнних зошитів побачив ось який напис: «Цена 10 копеек. Продажа по цене выше обозначенной карается по закону».

– Мабуть, зошити були в дефіциті, і держава намагалася боротися зі спекулянтами репресивними методами, – поділився я своїм припущенням з Тютюшкіним.

– А я чув від своєї баби, Євдокії Семенівни, – сказав колекціонер, – що коли вона у двадцяті роки ходила в лікнеп, то їй доводилося вправлятися у письмі на газетах, між рядками.

Показуючи мені зошити більш пізнього виробництва (1950 – 1960 років, виготовлені в Одесі, Понінці), Тютюшкін зауважив, що ця продукція оформлена менш пишно, ніж довоєнна, – жодних тобі зображень робітників і колгоспників, жодних звернень до пролетарів усього світу із закликом єднатися, натомість – портрети Пушкіна, Гоголя, інших класиків літератури. А термін «зшиток» після війни уже не застосовувався.

Віктор КРУПСЬКИЙ


"З перших уст", 26.08.2015