Кажуть, колекціонери - народ скритний. Та під це визначення абсолютно не підпадає кіровоградець Юрій Тютюшкін. Він регулярно виставляє предмети своєї пристрасті на оглядини широкій публіці, дещо із зібраної старовини подарував краєзнавчому музею, а ще охоче спілкується із журналістами. Цього разу Юрій Володимирович розповів "Вечірці" про історію свого захоплення.
    Як і передбачав автор цих рядків, колекціонуванням Тютюшкін займається з дитинства.
   - У перший клас я пішов у п’ятдесят сьомому, - згадує він. - Це була кіровоградська школа номер двадцять сім, що знаходиться на Новомиколаївці, де й проживала наша сім’я. Наступного року ми перебралися у Помічну, цей переїзд був пов’язаний з роботою мого батька, який працював залізничником. Там, у Помічній, і пройшла решта моїх шкільних років. Та кожні літні канікули я проводив у Кіровограді, біля діда. Що стосується колекціонування... Першим моїм захопленням були етикетки від сірникових коробочок. У ті часи сірникові коробки виготовлялися з тонкої фанери, їх називали просто дерев’яними (паперові з’явилися пізніше). Ми, юні збирачі етикеток, відламували їх разом зі стінками коробочок, на яких їх було наклеєно. І досі пам’ятаю деякі зображення на тих етикетках. Наприклад, колорадського жука, поряд з яким - заклик знищувати його, тоді цей шкідник тільки завівся у нашій країні. Після польоту Гагаріна в космос набули поширення етикетки на космічну тематику. Коли я повернувся з армії, то виявив, що зникла уся моя колекція сірникових етикеток разом із двома портфелями, в яких я її зберігав.
   Як і багато пацанів того часу, я збирав і поштові марки, це було в середніх класах. Як син залізничника (батько не раз брав мене на паровоз, навіть дозволяв кидати вугілля у топку) я захопився марками із зображеннями локомотивів. Потім я подарував це зібрання знайомому залізничнику, який мав пристрасть до марок. Мені було приємно від того, що в його колекції - і моя частка. А в старших класах я всерйоз захопився бонами - паперовими грішми. Пригадую, як, вперше побачивши у шкільного приятеля дореволюційні банкноти, одразу ж зацікавився ними. Той хлопчина погодився віддати мені ці гроші в обмін на порох, який йому потрібен був для стрільби з батьківської рушниці по воронах (батько дозволу на це, ясна річ, не давав). Довелося мені вишукувати порох...
    Згодом, за словами Тютюшкіна, його привабили ще й монети. Подорослішавши, завів знайомства із серйозними місцевими колекціонерами.
   - Досі пам’ятаю дядю Толю, який мав велику колекцію античних монет, - каже Юрій Володимирович. - Він давав мені потримати в руках свої екземпляри, яким - по дві тисячі років. Спілкувався я й зі збирачами інших предметів старовини. Серед цих людей були великі патріоти міста. Вони намагалися, щрб антикваріат єлибаветградського походження залишався в Кіровограді, а не вивозився в Київ, інші великі міста.
    Та найбільше Тютюшкіна, за його зізнанням, цікавили бони і монети.
   - Мав я й рідкісні зразки, - згадує він. - Наприклад, 500 паперових рублів із зображенням Петра Першого у треуголці. Що стосується монет, вони в основному в мене були мідні. В тому числі - так званий перечекай. Що це таке, питаєте? У вісімнадцятому столітті в Росії монети час від часу перероблялися - на них поверх існуючих зображень наносилися нові. На деяких перечеканених грошах було видно сліди попередніх зображень... Не хочу хизуватися, та скажу вам, що на кінець 1980-х я мав найкращу в Кіровограді колекцію бонів. А на початку 1990-х я змушений був розлучитися з нею (Тютюшкін уникає слова "продав".Мабуть, підсвідомо. - Авт.). Життя до цього змусило. Розставався з колекцією я з болем у серці.
   - І тоді ви захопилися листівками, - підтримав розмову автор цих рядків, який раніше кілька разів брав у Тютюшкіна дореволюційні поштові листівки для ілюстрації їх зображеннями газетних публікацій на цю тему.
   - Потрібно було заповнити вакуум, - пояснив колекціонер. - А почалося це так. Якось мені потрапила до рук дореволюційна листівка з видами Єлисаветграда. І я загорівся ідеєю збирати такі. Потім прочитав у журналі "Україна" статтю на цю тему і дізнався, що листівки з видами Єлисаветграда майже не досліджені, хоча до революції їх випускали декілька видавництв...
   За словами Тютюшкіна, у великій пригоді йому як колекціонерові стала та обставина, що він працював на кіровоградському авіаремонтному заводі (із АРЗ пов’язана більша частина його трудового стажу).
   - Я часто бував у відрядженнях, в тому числі в таких великих містах, як Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Москва, Ленінград, Ростов-на-Дону - згадує Юрій Володимирович. - І мені вдалося зав’язати стосунки із тамтешніми збирачами старовини - відомими на весь СРСР (у певних колах, звісно) людьми. Це і Забочень з Москви, і Сімкін з Ленінграда, і Яловий з Дніпропетровська, і Дроздовський з Одеси, і Лаптев з Ростова, і Поліщук та Кіркевич з Києва. Не всі із них дожили до цих днів, бо вже тоді, наприкінці 80-х, були в літах. А з Анатолієм Дроздовським я й тепер підтримую контакти. Я вважаю його своїм наставником. До речі, протягом останніх років Дроздовський видав кілька книг краєзнавчого змісту, в тому числі альбоми, ілюстровані репродукціями поштових листівок з видами дореволюційної Одеси та таких же фотографій. Багато з тих фото і листівок мені довелося особисто потримати в руках. Так, Дроздовський - не з тих, хто тремтить над своїми колекціями, береже їх від сторонніх очей і рук. Навпаки, він сам пропонував мені: "Дивись, мацай". Так само поводився і Сімкін, знаменитий ленінградський колекціонер, його вже немає на цьому світі. Даючи мені в руки старі поштові листівки, Соломон Йосипович навіть надривав у деяких краї, щоб показати, з чого вони виготовлялися.
   - І з чого ж? - запитав автор цих рядків. -     То були листівки, виготовлені із вторсировини в блокадному "Ленінграді. Папір - настільки низької якості, що при надриві краю листівки виднілися шматки картону. Демонструючи це, Сімкін підкреслював, що поштові листівки випускалися навіть тоді, коли народ голодував та замерзав. Ілюструвалася ця продукція карикатурами на Гітлера, зображеннями мужніх червоноармійців і т.п. А ще Сімкін подарував мені не одну листівку із видами Єлисаветграда. Я попервах намагався розрахуватися грішми, та він був категорично прбти. "Юра, що мені твої гроші? - казав він. - Колись щось цікаве привезеш взамін. Шукай, шукай!" До речі, так вчиняла більшість колекціонерів старого гарту. Щоправда, знав я серед них і такого, що не давав іншим і торкнутися предметів його колекції. Був якось я в нього вдома в Москві. Дістає він альбом з листівками і посилає мене у ванну руки вимити. Щоб, мовляв, грибків я не заніс на листівки. Я вимив руки, повернувся в кімнату. Господар відкриває альбом, гортає сторінки, а торкнутися до листівок не дає. Я йому: "Навіщо ж було мене посилати руки мити?” А він тільки посміхнувся і продовжив гортати...
    - Що означає "шукати" мовою колекціонерів?
   - Це означає спілкуватися з людьми. Багато людей самі раді віддати предмети старовини тим, хто знається на таких речах... Років із двадцять тому познайомився був я із однією бабцею, а вона виявилася дочкою Бургарда. Того самого єлисаветградського багатія, власника заводу землеробних машин Бургарда, який обзавівся легковим автомобілем ще до того, як це зробили його конкуренти Ельворті. Ох, і тяжко довелося дочці Бургарда на схилі літ! Жила вона в таких злиднях! Не маючи рідні в Кіровограді, ця старенька вирішила подарувати мені фотографію свого батька. Я їй: "Навіщо!" А вона: "Нехай вам буде. У вас це збережеться". Мав я знайомства й з іншими представниками колись багатих та знаних родин. Бувало, зайдеш до такої людини в квартиру, а там - цінностей повно. "І ви не побоялися впустити мене?" - запитував я. А у відповідь: "Бачу, ти - добрий чоловік". Завдяки отаким старикам я й маю колекцію дореволюційних поштових листівок. Грошей ці люди не брали принципово.
   - А ще у вас є зібрання кронен-пробок, - нагадав співрозмовникові автор цих рядків (кілька місяців тому я готував матеріал про те, що Тютюшкін колекціонує кришечки від пива, лимонадів і тому подібних напоїв. Див. публікацію. І майже всі - із 21-им зубчиком" у "Вечірці” за 16 травня цього року). “
   - Це - одне з найпізніших моїх захоплень. Кронен-пробками зацікавився я тоді, коли перестала поповнюватися колекція поштових листівок з видами Єлисаветграда.
    - Знову потрібно було заповнювати вакуум?
   - Еге ж. Та хіба тільки листівки й кронен-пробки мене ваблять! Мене цікавлять багато речей, які є свідченнями історії, особливо якщо вони становлять художню цінність. Наприклад, вуличні люки. На кіровоградських вулицях ще є люки дореволюційного виробництва - справжні витвори мистецтва. Фотографії кількох десятків люків, зроблені мною, розміщено на моїй сторінці на сайті обласного краєзнавчого музею. Там же, до речі, кожен бажаючий може ознайомитися з моєю колекцією поштових листівок, оглянути зібрані мною фото мостів, які колись були в нашому місті. Є там і знімки входу в парк Леніна (тепер - Ковалівський), зроблені протягом 1950 - 1970 років. Є й фото, що виконані на нашому залізничному вокзалі протягом минулого століття, в тому числі - на його початку. На тій же сторінці - й фотографії цеглин XIX - XX століть, які я збирав протягом тридцяти років. До речі, самі цеглини я декілька років тому подарував цьому ж музею.
    - Чому так вчинили?
   - Справжнє колекціонування передбачає вивчення предметів збирання. А досконально вивчити ту цеглу (достеменно з’ясувати, і в який спосіб її виготовлено, і в який способ її виготовлено, і з якої саме сировини, і що означають позначки на ній) - такої можливості у мене немає.
   - Час від часу ви показуєте ваші колекції широкому загалу. От і днями у бібліотеці імені Чижевського відкрилася виставка наданих вами фотознімків будинків нашого міста, яких нині немає - їх знесено. А ще кажуть, що колекціонери тремтять над своїм добром...
   - Для мене це дуже приємно - показувати іншим свої зібрання, ділитися своїми знаннями. І приємно знати, що люди цікавляться такими речами. Коли вперше у краєзнавчому музеї виставлялися мої листівки, я був вражений інтересом народу до них. До речі, в останні роки поштовими листівками захопилося ще кілька кіровоградців. Вони мені - конкуренти, але від цього мені також - приємно. Адже можна обмінятися якимись екземплярами. Та навіть побачити у когось річ, до якої небайдужий, - приємно, .
   - Знаю, ви перебуваєте в лавах ряду організацій краєзнавчого та культурологічного спрямування - товариства "Ойкумена", Українського геральдичного товариства, Національної спілки краєзнавців, входите до ради облорганізації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, до топонімічної комісії при виконкомі міської ради. Скажіть: це закономірний шлях - шлях від збирача сірникових етикеток до краєзнавця?
   - Так вийшло тому, що я не тільки збирав якісь предмети минувшини, а й намагався з’ясувати, як жили люди, котрі ними користувалися. І зараз мене це цікавить. Узагалі, я отримую задоволення від історичних, краєзнавчих досліджень. Наприклад, потрапила недавно до рук поштова; листівка з видом Кіровограда, виготовлена в часи і німецької окупації. На ; листівці - фото якогось будинку з портретом Гітлера. А що то за споруда - того ніхто зі знайомих краєзнавців не міг сказати напевне. Я ж з’ясував і довів, що він стояв на території теперішнього Центрального скверу, якраз на місці стели з профілем Леніна.
   - Юрію Володимировичу, не мені розказувати вам, що багато предметів, які ми сьогодні вважаємо звичними, буденними, через якийсь десяток років можуть виявитися раритетними. І ви, звісно, не раз спостерігали ці метаморфози. Отже, останнє цього разу запитання до вас як до колекціонера: не жалкуєте, бува, що не зберегли якісь речі, котрі свого часу під ногами валялися, а тепер стали б свідченнями минулої епохи?
   - Жалкувати - не жалкую, а досадно іноді буває. Наприклад, коли згадаю, як пацаном, буваючи на залізничній станції у Помічній, бачив там на складі силу-силенну ящиків з порожніми пляшками з-під вин та інших міцних напоїв, а на тих пляшках - такі яскраві етикетки! От би зараз їх мати! Я ж і такі речі збираю, зокрема винні та пивні етикетки кіровоградських заводів, виготовлені в радянську епоху. До речі, скоро на сайті бібліотеки імені Чижевського буде опубліковано зображення таких етикеток з мого зібрання.

Розпитував Віктор КРУПСЬКИЙ