Дитинство закінчується, але не йде, воно
назавжди залишається з нами. Чому воно не зникає?
Тому що зберігає в пам'яті чудові проникливі
картини і запахи: приготовані мамою пиріг і борщ,
газовану воду і пломбір, і, звичайно, скибочку
свіжого хліба, политу олією і присолену. Може, у
вас інші запахи дитинства, а у мене - це запах
дідової хати біля Петропавлівського кладовища,
Біянки і новорічної ялинки...
Картину спогадів завжди доповнюють
зворушливі сімейні фото. Знайдіть їх і
передивіться. Бажано разом зі своїми дітьми. Але
ми сьогодні пропонуємо вам трохи іншу тему -
старовинні поштіві листівки з колекції відомого
кіровоградського краєзнавця Юрія Тютюшкіна з 1905
по 1955 рік.
На старовинних листівках ми можемо знайти
і зворушливі прості сюжети з життя сімейств, і
тихі та виразні малюнки або фотопортрети дітей.
Вони також дозволяють нам зробити своєрідний
екскурс в історію. Історію, в якій завжди
оберігався і оспівувався світ дитинства.
Листівки з'явилися наприкінці XVIII -
початку XIX віків. Тоді вони були ручної роботи:
для їх виготовлення використовувалися шовк,
шкіра, бісер і навіть сушені квіти. Друкарські ж
картки з'явилися лише в кінці XIX століття, їх
стрімка популярність співпала з поширенням
фотографії. Але спочатку друкарськими були лиш
деякі картки. Там з одного боку писали адресу і
наклеювали марку, а також було надруковано
правило: "На цій стороні, окрім адреси, не
дозволяється нічого іншого писати". Другий бік
призначався для письмового повідомлення.
Називалися вони "відкриті листи", лише
пізніше на них стали з'являтися ілюстрації. І ось
тут фотографія і листівка з'єдналися.
Розквіт дитячої і сімейної фотографії
відбувся на початку XX століття. Він же дав
поштовх для друку поштівок з такою ж тематикою.
Розглядаючи фото дітей на старовинних
листівках, я помітив деяку схожість їх з роботами
сучасних фотографів. Більшість і тих, й інших
несуть позитив, показують яскраві і радісні
дитячі емоції та покликані викликати розчулення
й теплі почуття у глядача, те ж можна сказати і
про сімейні фотографії. Але подібність ця, на мій
погляд, лише зовнішня. Проглянувши кілька сайтів
з подібними фотографіями (за винятком лише
рідкісних з них), відчуваєш, ніби з'їв кілограм
халви, заїв варенням і запив солодким чаєм. А
дивлячись на старовинні поштівки з такими ж
радісними і милими діточками, такого почуття не
виникає. Після старовинних листівок залишається
у душі щось світле, піднесене. І ніякої тобі халви
з варенням. Може, саме такою і має бути дитяча
фотографія?
До речі, відомий англійський письменник
Льюїс Керрол ("Пригоди Аліси у Дивокраї"),
виявляється, був ще й талановитим фотографом, а
багато його робіт - саме дитячі фотографії. |
