Світлана Барабаш
Ще раз про музику і зміщення часопростору

     Справді, у передноворічну пору збуваєтья найнеймовірніше диво. А може за цим стоїть казкове зміщення часопростору? Хто зна… Але класична мистецька фраза про єдність місця і часу сценічного дійства пережила чарівну трансформацію в один з останніх днів року, що минає. Двадцять п'ятого грудня двотисячного року зала міської синагоги наповнилася прекрасним співом двох муніципальних хорів - дитячого та камерого, що ними керує заслужений діяч мистецтв України Юрій Любович. Наше місто давно не мало такого свята музики. Були різні концерти, конкурси, фестивалі, але…
    Цого вечора поняття "вперше" стало визначальним. Вперше відбувся благодійний концерт, присвячений нашому сучасникові і земляку, видатному диригентові, заслуженому діячеві мистецтв України Семенові Дорогому. Нині цей видатний митець живе в столиці, а свою творчу кар'єру розпочинав саме тут. Саме тут, на сцені синагоги, сталося те дійство, яке щасливо визначило долю нашого Маестро - Юрія Любовича. Тоді він співав у хорі Дорогого, і саме тоді Вчитель знайшов свого Учня.
    Зрозуміло, що явище під знаком "вперше" не завжди оцінюється достойною міркою. Для цього треба час і відстань. Але прем'єра новонародженого колективу юних співаків стала щедрим новорічним подарунком містові одразу.Джерельна чистота дитячих голосів прослала золоте ткання між небом і землею, між людськими душами. А їхня безпосередність і повна довіра до вчителів, налаштованість на красу й урочистість облагороджувала всіх і все навколо.
    І вперше в цьому мистецькому просторі з'єдналося три покоління творців, об'єднаних її величністю Музикою. Присутність Семена Дорогого відчувалася у високій майстерності Юрія Любовича, у вишуканому співі муніципального камерного хору, у стилі диригування Оксани Ізюменко та Алли Татарової, - випускників Одеської консерваторії, у щирій перейнятості незвичайністю цього вечора кожного малесенького віднайденого таланту. Духовні мости незримі.Семена Дорогого ніколи не полишає мрія побачити наше місто столицею хорового мистецтва. Час на обнадіював, але якщо мрія вчителя стає мрією його учня, то диво можливе. Воно промінилося, звучало, переливалося, прихиляючи до нас Божу благодать, аби вона не полишала нас і в наступному тисячолітті.