У недалекому минулому, в епоху перебудови і гласності, газета "Аргументы и факты" друкувала серію таблиць-рейтингів, у яких визначалося місце СРСР серед країн світового співтовариства. Сказати, що вони тоді стали для нас цілковитою несподіванкою - це не сказати нічого. Адже після десятиліттями тиражованого міфу про нашу виняткову першість у всьому і вся раптом виявилося, що ми замикаємо сьомий, восьмий десяток майже з усіх показників. Навіть у сфері духовного життя тодішній СРСР ледь не дістався дев'яностої позиції, пропустивши вперед кілька африканських країн, про існування яких частина читачів газети дізналася уперше з наведеної таблиці. Редакційний коментар трохи розсекретив зарубіжну методику визначення рейтингу, назвавши кілька критеріїв. Окрім іншого, йшлося й про кількість симфонічних оркестрів на сто тисяч населення, кількість письменників, музеїв тощо. Здавалося б, чи й не критерії...
  Пригадалося ж це з приводу скромного ювілею - другої річниці діяльності у місті літературно-меморіального музею І. Карпенка-Карого. Скільки списів було зламано протягом довгої історії його постання! І для чого це ще один музей І. Карпенка-Карого, коли є Хутір Надія? І для чого містові ще один музей? А практика його діяльності переконливо відповіла не лише на згадані запитання, але й на скепсис обивателя щодо важливості музеїв як критерію духовного життя держави. Сьогодні беззастережно можна говорити, що місто і наш край загалом з музеєм І. Карпенка-Карого отримали ще один потужний осередок духовності.
  Аби переконатися в тому, завітаймо у затишний будиночок у провулку Тобілевича та спільно з творчим колективом у складі директора музею Катерини Лісняк, наукового співробітника Леї Глушаєвої і завідуючої фондам Лариси Хосяїнової погортаймо сторінки його короткої історії. Та спершу одне застереження стосовно специфіки цього музею. Свого часу будинок Івана Тобілевича був літературним і мистецьким центром старого Єлисавета. Тож, коли створювався музей, малося на меті, що він повинен продовжити традиції минулого і, окрім експозиції, присвяченої господареві, віддзеркалювати літературне життя минулого нашого міста та сьогодення. Власне, музей та його співробітники брали на себе функцію літературного музею краю. Саме цим і пояснюється багатогранність творчої діяльності колективу музейників.
  Розпочнемо із прописної істини - музей вважається таким, що відбувся, лише за наявності поважних фондів, коли у його запасниках зберігаються матеріали, принаймні, на кілька самостійних експозицій. Ось саме зі створення фондів і розпочали роботу працівники музею. І їхні здобутки просто вражаючі, навіть без згадки про те, що живемо у скрутний час і коштів для поповнення запасників, як мовиться, мов кіт наплакав. Найперше було налагоджено листування із письменниками-земляками сущими та з родинами тих, хто вже відійшов за межу. По можливості співробітники музею зустрічалися з ними. Таким чином було встановлено більше сотні зв'язків, організовано, за підтримки міського відділу культури, три творчі експедиції - до Києва, Москви та Одеси. Результати перевершили усі сподівання. Так, дружина Сави Голованівського передала музеєві бібліотеку письменника. Донька Юрія Мокрієва збагатила фонди нашого музею рукописами письменника, багатим іконографічним матеріалом, альбомами, добіркою усіх прижиттєвих видань свого батька, навіть живописним полотном його роботи, адже Юрій Олександрович захоплювався і мистецтвом пензля. Дружина письменника Григорія Карєва передала на збереження музеєві увесь його творчий архів.
  А нещодавно заклад поповнився унікальними матеріалами, які стосуються життя і творчості Олександра, Арсена та Андрія Тарковських. 3-проміж іншого повернулася до будинку І. Тобілевича книга, що належала Олександрові Тарковському, життя якого протягом майже двох десятиліть було пов'язане з хатою Івана Карповича. передані безцінні експонати донькою Арсена Тарковського Мариною.
  Майже одночасно музей збагатився вічним пером Євгена Маланюка та оригіналами його листів, які з далекого Нью-Йорка після смерті поета перебралися до Праги, де мешкає його син Богдан, а в дні святкування 100-рІччя від дня народження письменника подаровані сином місту поетового дитинства.
  Я навів лише кілька прикладів. Надбано ж музеєм значно більше, і йдеться лише про початок надходжень, підготовлений копіткою працею творчих працівників. А окрім налагодження зв'язків з письменниками, ними встановлені контакти з десятками музеїв, з архівами, обмінними фондами бібліотек, з театрами тощо. Словом, фонди формуються, і невдовзі постане потреба зреалізувати початковий задум музею з добудовою-реконструкцією флігеля.
  Тим часом, фонди не відволікали колектив музейників від, скажімо, буденної і традиційної роботи закладу. За два роки працівники музею підготували близько десяти нових експозицій. Це, зокрема, виставки, присвячені Ю. Мокрієву, В. Бровченку, М. Садовському, В. Гончаренку, Є. Маланюкові, А. Тарковському. За переліком прізвищ - велика праця, яку від ескізів майбутньої експозиції до її втілення виконував колектив музею. І не експозиції заради. Кожна виставка ставала подією, збираючи на відкриття солідну аудиторію інтелігенції міста, гостей нашого краю, школярів.
  Вже згадувалося, що будинок І. Тобілевича був у минулому столітті духовним центром міста. Музей, що прижився в ньому, робить все для відродження тієї доброї традиції. Свідчення тому не лише часті зустрічі з письменниками, а й презентації їхніх творів, котрі відбуваються в гостинних залах будинку. Петро Селецький зустрічався тут із шанувальниками свого таланту з приводу виходу в світ нової збірки поезій "Заклання ночі"; книгу фантастики "Повернення в Едем" представляв читачам Олексій Корепанов; зі своєю читацькою аудиторією спілкувалася редколегія журналу "Вежа". З успіхом пройшло в стінах музею кілька зустрічей із серії літературних вечорів "Історія автографа". Ось що може зробити один музей зусиллями трьох творчих працівників. Ось вам і місце музею в духовному житті краю. А ще які резерви! Бо ж "сплять" наші школи і не поспішають зустрітися з чудовим музеєм, "дрімає" студентство, котрому доконечно потрібно з головою впірнути в минуле нашого краю та глибше пізнати мистецьке життя сьогодення. Я вже не згадую про потужну армію інтелігенції міста. Святкуючи першу річницю музею, його працівники минулої осені підготували експозицію "Цікаві музейні знахідки". Не зрадили традиції, що народжується, і цього року. Другу річницю 24 вересня з 14 години музей відзначає експозицією, присвяченою письменникові Миколі Смоленчуку, якому щойно виповнилося б 70 років. Микола Кузьмович не дожив до відкриття музею, хоч доклав чимало зусиль для збереження будинку, для передачі його під музей. Відвідувачі ознайомляться з унікальними матеріалами з особистого архіву письменника, переданими музеєві його дружиною. На відкритті виступлять друзі митця, колеги - письменники та науковці, вчителі, дослідники його творчості. Отже, музей запрошує на гостину. Мені ж хочеться щиро побажати його працівникам добра та творчих успіхів.

На знімках: будинок-музей у провулку Тобілевича;
до музею завітав фольклорний ансамбль «Гілка»;
письменник Микола СМОЛЕНЧУК (один з останніх знімків)