У червні виповнюється 120 років від дня народження Олени Журливої — поетеси, співачки, жінки надзвичайної вроди і таланту. Донедавна ця постать залишалася загадкою української літератури. Підручники та довідники не давали повної обєктивної інформації про життя і творчість Олени Костівни.
   У роки своєї юності вона перебувала у бурхливому морі літературних імен і течій, навчаючись.у визнаних художників слова. їй пощастило спілкуватися з П.Тичиною, B.Сосюрою,     О.Копиленком, О.Олесем, М. Вороним, C.Васильченком.
   Про себе поетеса говорила: «Я рвучко і молодо увійшла в новий світ». Цим світом для неї стали мистецтво, література, музика.
Олена Пашинківська народилася 24 червня 1898 року у м. Смілі на Черкащині. Батько був учителем церковнопарафіяльної школи. У родині було семеро дітей, вижили лише двоє: Олена та менша за неї на шість років Катруся.
   За спогадами сестри, Оленка росла допитливою дівчинкою, любила їздити з батьком на ярмарок, де можна було послухати сліпих лірників. Співала, віршувала. Перший вірш російською мовою «Чего хочу — сама не знаю» написала в одинадцять років. У чотирнадцять познайомилася з Лесею Українкою, читала їй свої поезії. На смерть видатної поетеси відгукнулася рядками:

Твої пісні у нас зостались,
В яких бринить душа жива,
В ряднах безсмертних
позливались безсмертні
образи й слова.

   Наука давалася Олені легко. Склавши екстерном іспити за чотири класи Уманської жіночої гімназії, через рік на «відмінно» закінчила її 5-й та 6-й класи.
   Після Умані навчалася спочатку у Київський Печерській гімназії, а потім у Київському інституті народної освіти. Аби полегшити для родини фінансовий тягар, давала приватні уроки, співала у церковному хорі та у костьолі. Студенткою багато подорожувала, гастролювала з хором. У 1922 р. після закінчення інституту викладала рідну мову в українській школі на околиці Київа.
   У 1926 р. відбувся переїзд Олени Журливої до Харкова. Вона працює у Державному видавництві України, виступає як авторка літературно-критичних статей, друкується у журналах «Більшовик», «Пролетар», «Глобус», «Кадри», «Червоні квіти», «Червоний шлях».
   У 1929 р. Олена вийшла заміж за інженера Петра Котова. Шлюб виявився невдалими. Молода жінка страждала через чоловічі зради.Свою тугу виливала у віршах. Натомість творче життя було щасливим. У театральний сезон 1929-1930 pp. співала на сцені Харківського оперного театру: виконувала партію Кончаківни в опері О.Бородіна «Князь Ігор». У затишній домівці поетеси збиралися В.Сосюра, П.Тичина, К.Дніпровський, О.Кошеленко. Поетичний доробок цього періоду увійшов до першої збірки «Металом горно», яка була видана у 1926 р.

...Не журбою —
боротьбою
завоюю щастя я,
поховаю всі тривоги,
не спинюсь на півдороги,
бо на злість своїй недолі
- хочу долі!

   У 1930 році поетеса видає ще одну збірку — «Багряний світ». У 1932 р. О.Журлива разом з чоловіком від'їжджає до Москви. Працює у школах, організовує літературні вечори. У 1934 р. її приймають до спілки письменників СРСР, у 1938-му... арештовують «за агітацію проти радянської влади».
   26 квітня 1939 р. особлива нарада НКВС СРСР засудила Котову Олену Костівну до позбавлення волі у виправно-трудових таборах Алтаю на три роки. Пізніше додали ще сім років.
   Важка фізична робота у суворому кліматі та знущання відібрали здоров’я. «З Олени лишилися кістки та шкіра, адже нормального харчування не було, а робота була дуже важка і незвична», — згадувала її сестра.

Змарнів мій цвіт...
Гіов’яв і впав
скалічений додолу,
- недовго й жив і рясно вкрив
сльозами землю голу.

   Про дострокове звільнення поетеси наполегливо клопотався Павло Тичина. У 1944 році вона повернулася в Україну. Влаштуватися на роботу допомогли М.Рильський, М.Бажан, П.Тичина.
   У 1953 р. Олена Журлива переїхала до Кіровограда (нині м. Кропивницький), де мешкала її сестра Катерина. Поки дозволяв стан здоров’я, працювала учителем української мови та літератури у школі №3 на Новомиколаївці.
   Лише 1957 року письменниця була реабілітована та поновлена у лавах Спілки письменників. На¬ступного року побачила світ її книга «Поезії».
   Останні 16 років життя Олена Костівна тяжко хворіла, була прикута до ліжка. Ні добре говорити, ні писати вона вже не могла — тільки по очах та окремих словах сестра могла її розуміти і записувати вірші. Одна за однією виходять у світ поетичні збірки: «Земля в цвіту», «Червоне листя»; збірки для дітей «Хто знає, як рік минає», «Голуби», «Ой, літечко, літо», «Хазяєчка», «У нашої Наталі».
   Вірші Олени Журливої часто з’являлися у періодичній пресі, збірниках та альманахах. Деякі з них були покладені на музику композиторами П.Козицьким та В.Косенком.
   У 2016 р. спеціально для проекту «Рок — відродження» музиканти з гурту «С.К.А.Й.» на слова поетеси О.Журливої створили нову пісню під назвою «Мовчи». її поезії перекладені російською мовою, друкувалися у Болгарії, Польщі.
   У будинку на вулиці Фонтанній, де жила поетеса, часто були гості: школярі, студенти, вчителі, шанувальники її таланту з інших міст і сіл України. Навідувалися у затишне обійстя літератори нашого краю: Микола Смоленчук, Володимир Базилевський, Віктор Ярош, Леонід Народовий, Валерій Юр’єв та ін.
   Поет Валерій Гончаренко згадував ці зустрічі з особливою теплотою: «Тут вірші народжувалися самі по собі, стихійно, імпровізовано...». Один з них так і назвав — «Вулиця Олени Журливої»:

...Якхвилює, Боже мій,
Вулиця оця!
Протіка скрізь спомини,
Щоб в сльозі скупій
Відбивались промені
Пам’ятних подій.

    У Вічність Олена Костівна відійшла 10 червня 1971 р.
   Кропивничани шанують пам’ять про неї. На фасаді загальноосвітньої школи №3 встановлена меморіальна дошка, у школі діє музейна кімната з матеріалами, присвяченими поетесі. Вулиця Фонтанна стала вулицею Олени Журливої.
   У літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого проводяться літературні вечори, творчі зустрічі, виставки, присвячені видатній жінці.
   У музейній збірці зберігаються світлини письменниці, книги з її автографами, спогади відомих літераторів. Особливо цінними є афіша концертів В.Дідковського та О.Журливої у Полтаві (1930); романс С.Рахманінова «Щось так тужно» на слова Г.Галіної у перекладі українською О.Журливої (1930-ті pp.); протокол екзамену з української літератури школи №3, завірений підписом Олени Костівни.
   Цікавим є листування поетеси з письменниками П.Тичиною та М.Смоленчуком, керівником Кіровоградського обласного літоб'єднання В.Ярошем, учителем школи-інтернату Л.Пігарьовою, яке від імені поетеси вела її сестра Катерина Вишницька.
    Олена Костівна писала: «Я повинна хоч щось зробити для свого народу. І це «щось» повинно бути світлим...».
    Ми впевнені: ім’я Олени Журливої назавжди вписане в літературну історію нашого краю і нашої держави.