Таку
назву має нова виставка, відкрита до Дня Перемоги
у літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого.
Присвячена вона фронтовим дорогам тридцяти
літераторів-земляків та їх творам періоду війни
і повоєнного часу, головною темою яких є боротьба
радянського народу з фашизмом у період Другої
Світової війни.
Кожна музейна виставка — це лише видима
глядачам верхня частина айсберга, під якою —
глибина підготовчої роботи. Щоб на відвідувачів
війнуло через більш як сім десятиліть подихом
воєнної історії, головний хранитель фондів
Лариса Хосяінова провела грунтовне наукове
дослідження. Описала близько сотні музейних
предметів, які є пам'ятками цього періоду. З них
разом із директором музею Катериною Лісняк
відібрали найцікавіші фото, книги, періодику,
аркуші з віршами, написаними земляками між боями,
солдатські листівки й трикутнички, адресовані
рідним, особисті речі, що належали воїнам.
Більшість із них подаровані в музей рідними
письменників.
Експозиція нагадує кінокадри з
документального фільму, де в загальний фон
вкраплені конкретні свідчення. Лейтмотивом
виставки стало зображення стрічки Ордена Слави
(1943).
Першими ознайомилися з експозицією учні
кіровоградської школи-інтернату — ліцею «Сокіл».
Вони дізналися чимало цікавого з розповіді
науковця музею Наталії Мельниченко, зі стендів
та вітрин. Захід супроводжували пісні воєнної
пори у виконанні учасників художньої
самодіяльності міського Будинку вчителя.
…Третьокурсник Київського університету
Олександр Моторний 21 червня 1941 р. склав іспит з
німецької. А назавтра почалась війна, яка
народила не тільки героїв, а й цілий тематичний
пласт літератури. У кожного воїна, який був чи
став письменником, формувався свій шлях...
Є в Кіровограді вулиця Фісановича. Носить
вона ім'я командира підводного човна Героя
Радянського Союзу Ізраїля Ілліча Фісановича.
Перша книга його «Записки подводника» видана ще
в 1943 p., а інша — «История «Малютки» — вже
посмертно, після війни. Подібні до них твори
здатні й сьогодні захопити молодь, яка мріє про
море...
Ще один літератор — Тимофій Шашло, родом з
Онуфріївського району, став Героєм Радянського
Союзу в листопаді 1941 р. Він взяв на себе
командування танковою дивізією, яка захопила
стратегічно важливий населений пункт. Бойовий
шлях танкіста від сержанта до підполковника
знайшов своє втілення у його документальній
книзі «Дорожче за життя», виданій у 1960 р.
Цього року виповниться сторіччя з дня
народження поета Петра Біби, родом з
Новомиргорода. Він воював з 1941 р. і до Перемоги,
був командиром мінометного взводу, нагорожений
орденами й медалями. А через три роки після
Перемоги героїка війни уперше озвалась у віршах
його збірки «Братерство».
Рядовим почав війну майбутній письменник
Євмен Доломан. Він теж був мінометником у
добровільній Челябінській танковій бригаді. У
повоєнні роки тема війни не раз звучала в його
поетичних та прозових книгах, окремі з яких — на
виставці. Тут же й фронтова стаття про нього —
молодого бійця — з газети «Вперед на врага»,
датована квітнем 1945 р.
Живими свідками воєнного часу є
комсомольський квиток (1944) та червоноармійська
книжка (1945) молодого кулеметника стрілецької
дивізії, знам'янчанина Миколи Петрова, родом із
смт Нова Прага Олександрійського району. А ще
його листи до матері та молодшого брата. Написані
на ілюстрованих бланках чи складені
трикутничками, вони сповненг турботи про рідне
місто, про близьких людей. Хтозна, може, це й були
перші кроки до створення в майбутньому книги
«Двоє на льотному полі»? Автор посмертно був
прийнятий до Спілки письменників України.
Були серед наших земляків на війні
військові кореспонденти: Арсеній Тарковський,
Натан Рибак, Наум Добрін, Сава Голованівський.
Останній, уже будучи членом Спілки письменників,
пройшов усю війну, дослужившись до полковника. Ще
у воєннні роки було видано 5 книг його поезії та
нарисів. Одна з них «Мсти, воин!» вийшла у 1942 р. під
редакцією Н.Рибака. У цьому ж році він написав
«Пісню про мою Україну», яка закінчувалася
оптимістично:
Я вірив, що ворог тебе не поборе, і ворог тебе не
зборов, —
Він ще відповість за гірке твоє горе І кров'ю
заплатить за кров.
І слава твоя оживе неодмінно, і доля розквітне
ясна,
Моя Україно, жива Україно,
Блакитна моя сторона.
У повоєнний час війна знайшла також
своє відображення у багатьох його книгах прози
та публіцистики.
Але це все тексти. А серед них погляд
відвідувачів у першу чергу вихопить воєнну
реліквію — кобуру-футляр для пістолета системи
«ТТ», яка належала капітанові Григорію Карєву.
Він — учасник війни з 1941 р. до Перемоги,
в т. ч. — на Чорноморському флоті. На виставці
поруч і його рукописний блокнот з віршами,
написаними під час служби в 1943 р. в Москві. Тут же
його збірка «Вымпел», куди в 1945 р. ввійшло більше
половини віршів із фронтового блокнота. Пізніше
у кількох книгах він яскраво писав про подвиги
моряків.
Не перелічити імен, боїв, подвигів,
нагород, ран і книг про все це. Нам, нащадкам тих,
хто здобув Перемогу, треба нести з покоління в
покоління вічний вогонь пам’яті про них. |