24 вересня Кіровоградському літературно-меморіальному музею І.К. Карпенка-Карого виповнюється 17 років. За цей час у фондах зібрано близько 13 тис. предметів. У кожного з них своя історія. Про деякі - розповідь окрема.
   Знайомство з Валентиною Анатоліївною Легкою, яка є однією з найвідданіших друзів музею, триває більше десяти років. Вона - директор загальноосвітньої школи № 12, привозить до нас на екскурсії своїх учнів. І хоч Завадівка далеченько, Валентина Анатоліївна прагне, аби щоразу нові діти бували в єлисаветградській оселі корифея.
   Цього року Валентина Анатоліївна завітала до нас із вихованцями на День відкритих дверей. Старшокласники спілкувалися з членами літературного клубу "Євшан" - митцями з Кіровограда і з Торонто. Дарунок, яким справжня патріотка рідного краю та популяризаторка його літературної спадщини привітала нас напередодні Міжнародного дня музеїв, не міг не вразити.
   Збірник драматичних творів І.К.Карпенка-Карого, виданий у херсонській друкарні М.К.Аспера у 1886 році накладом 1200 примірників, надзвичайно цінний для нас, адже це перше прижиттєве видання творів корифея! До книги ввійшли п'єси "Бондарівна", "Хто винен?" ("Безталанна"), "Розумний і дурень".
   Софія Віталіївна Тобілевич, друга дружина І.К.Карпенка-Карого, так згадує про зустріч чоловіка з його літературним первістком: "...коли, списавшись з автором, видавництво весною 1887 року прислало нам належні примірники, я помітила, що поява на нашому хуторському столі великої гірки першої надрукованої збірки п'єс не справила на автора того враження, на яке я сподівалася. Замість того, щоб радіти, побачивши свій уже надрукований твір, Іван Карпович, передивившись уважно першу книжку, що потрапила до його рук, навіть посмутнів.
   - Чого ти? - спитала я здивовано, бо сама дуже раділа і вважала прибуття книжок важливою подією в нашому хуторському житті.
   - Ти радієш, - сказав він, - а мені стало якось боязко. Адже ж від друкованого слова може бути і велика користь, і велика шкода!
   Іван Карпович почав пояснювати мені, яка відповідальність лежить на письменникові, що видає свої твори. Досі він писав головним чином для сцени. А на сцені різні помилки у висловах акторів проходять часом зовсім непомітно, а як і помітить хто, то не знає, чи то помилка автора, чи актора. А в книжці кожне слово вже без всяких сумнівів іде від автора, І тому всі помилки також ідуть на рахунок того, хто написав книгу. Коли видавництво з Херсона почало просити у Івана Карповича дозволу на видання окремою книжечкою п'єси "Наймичка", автор поставив вимогу додержуватись його тексту і не робити ніяких поправок без його дозволу" (Тобілевич С. "Мої стежки і зустрічі". - К., 1957).
   Подарована книга, незважаючи на поважний 126-річний вік, у доброму стані і незабаром з'явиться в експозиції, присвяченій Карпенку-Карому.
   У 2008 році музей відвідав Богдан Миколайович Козак - народний артист України, актор і режисер Національного академічного драматичного театру імені Заньковецької, академік Національної академії мистецтв України, професор, декан факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені І. Франка. Шанована знана людина знайшла час, аби побувати в будинку одного з фундаторів українського професійного театру. Його подарунок музеєві - драма І. Тобілевича "Наймичка", видана у далекому 1917 році друкарнею Павла Петрова у Нью-Йорку. Маленька книжечка української громади Америки, здійснивши велику подорож у часі й просторі, дісталась з-за океану до оселі свого автора.
   У 2010 році за концертне виконання поетичних композицій "Євангеліє від Тараса" та "Думи" за творами Тараса Шевченка Богдан Козак став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. Ми дуже пораділи з цього.
   Прізвища Тарковських і Тобілевичів поєднані міцними родинними зв'язками. У 1872 році, після раптової смерті від холери обох батьків Надії Карлівни Тарковської, першої дружини І.К.Тобілевича, в будинку на Знаменській (теперішнє приміщення музею) з'явився 10-річний хлопчик -молодший брат Надії - Олександр Тарковський. У родині майбутнього драматурга він жив майже 10 років. Згодом за участь у нелегальному єлисаветградському народовольчому гуртку був засланий до Сибіру. Після життєвих негараздів у 1892-му знов повернувся до міста своєї юності, створив родину, де згодом народився син Арсеній (у майбутньому відомий поет, перекладач, лауреат Державної премії Росії).
   Олександр Тарковський мав гострий розум, знав багато мов. Твори зарубіжних класиків читав у оригіналі.
   Коли наприкінці 1990-х років до нас завітала його онука, донька Арсенія Тарковського Марина, ми навіть не сподівалися, що станемо володарями однієї з книг бібліотеки Олександра Карловича. Марина Арсеніївна Тарковська - біограф, мемуарист, хранитель культурної і творчої спадщини батька і брата (всесвітньо відомого режисера Андрія Тарковського) подарувала нам книгу поем Шіллера німецькою мовою. Книжкові зошити трьох окремих видань з власними титулами ("Підступність і кохання", "Вільгельм Тель", "Розбійники") зброшуровані в загальний книжковий блок. Оправа виготовлена наново ще за часів її діда. На титульній сторінці "Підступності і кохання" - штамп: "Александр Карлович Тарковский. Елисаветград. Александр, ул. № 49". На титулі "Розбійників" - згаслий від часу особистий підпис Олександра Тарковського, зроблений чорнилом. На жаль, видання не датовані. Відомо лише, що надруковані у Лейпцизі видавництвом Філіпа Реклама. У заснованій ним серії "Універсальна бібліотека" з 1867 по 1896 рік вийшло близько 4000 найменувань світової і німецької літератури. Книги кишенькового формату у м'якій палітурці за ціною були доступні представникам незаможних верств, учнівській молоді, робітникам.
   Точно сказати, скільки років книжці з будинку Тарковських поки що важко. Під корінцем обкладинки збереглося кілька клаптиків рожевого паперу. Можливо, це залишки останнього аркушу одного з творів з рекламою запропонованих видавництвом книг. На маленькому фрагменті - друкована дата "1885". Якщо так, у подарованої книги багата історія, а три брошурки з її складу подорожували з Олександром Тарковським по тюрмах і в засланні (1884-1892). Це тільки припущення. Але як там не було, маленька книжечка у коричневій палітурці "пам'ятає на дотик" одну з найцікавіших родин колишнього Єлисаветграда.
   Безмежну вдячність і захоплення викликають наші дарувальники. В жорсткий і прагматичний час вони прийняли "некомерційне" рішення: хай рідкісні речі стануть надбанням громади.
   Названі три книги стали для нас особливими. Вони не тільки пов'язані з видатними попередниками, але й несуть тепло сердець сучасників.