Тиждень вересня вдома, у батьків, досить активно гостював наш земляк, котрий вже багато років мешкає в місті над Невою. Покликав його сюди.. ювілей та бажання провідати рідні місця, друзів, знайомих. Тож виступав і як поет, і як прозаїк, і як гуморист. І у школі - перед випускниками й другокласники ЗШ №22 та в бібліотеці селища Гірничого, у нашому музеї та знявся в телепередачі. Ми вже розповідали про творчість цієї талановитої людини, але то було, так би мовити, заочне знайомство. А тепер - дещо про Миколу Бутенка ближче. І про нас.
   Народився він 9 серпня 1951 року фактично по сусідству з 22-ою школою - на лівому березі Інгулу, в мікрорайоні Кущівка (на Таврійській вулиці, де досі живуть його батьки і молодша сестра зі своєю сім'єю). Але так склалося, що вже 16 років живе у Санкт-Петербурзі. Кожного вересня приїздить у гості до своєї родини, водночас зустрічаючись тут із друзями дитинства, юності та з колегами по перу - місцевими літераторами. Особливо щедрим на творчі справи був цьогорічний вересень ювілейного року Миколи Бутенка - 60-річчя.
   Познайомилися з ним три роки тому в кіровоградському Будинку вчителя та на зборах обласної письменницької організації. Минулого року я запросила його на урочистості з нагоди 15-річчя літературно-меморіального музею І.К.Карого, пообіцявши, що в ювілейний рік організую для нього пам'ятну зустріч із земляками.
   А через чотири місяці потому стала працювати науковцем у музеї корифея українського театру, - тож особиста обіцянка втілилася в музейний план, який вдалося навіть перевиконати. За тиждень перебування в Кіровограді ми з Миколою Бутенком за сприяння педагогів, бібліотекарів, керівників та членів літстудій і клубів устигли більш ніж на десяток зустрічей та передач. Знайомства з ним відбувалися і в обласній науковій бібліотеці ім. Чижевського, і в гімназії-школі мистецтв, і в Будинку вчителя, і в бібліотеках ім. Гайдара та ім. Бойченка (на засіданнях літстудій "Ліра", "Парус", "Степ"); він брав участь в обласних телепередачах "День за днем", "Несподіваний ракурс" та "Ранкова кава". А ще клуб "Євшан" подарував йому повну вражень поїздку на хутір "Надія" в день відкриття 41-го всеукраїнського театрального свята "Вересневі самоцвіти" (там ми відвідали музей корифея І.Тобілевича, єдиний в Україні музей хореографічного мистецтва). І скрізь уважно вслухалися в його твори: вірші, прозу, пісні, афоризми. Весь комплекс заходів, організований музеєм І.К.Карого та клубом "Євшан" ми присвятили Дню бібліотек, Дню освіти та Дню відкриття нашого музею, де обрали Миколу Бутенка членом Громадської ради. Адже він уже багато років є благодійником навчальних та культосвітніх закладів, де роздаровує щороку по сотні і більше книг своїх власних творів, а також журналів та газет, в яких є редактором і співвидавцем. Ось і зараз привіз журнали "Невский альманах" і "Зубренок", буклет "Візитка письменника" та "Ягоди для киці" з моїми перекладами віршів українською мовою, а також сигнальні примірники книги "Блакитне Задзеркалля" (такожу моїй адаптації на рідну мову). Особисто мені найбільше до вподоби його вірші про дітей (із задоволенням переклала українською близько 80-ти творів - віршів, загадок, скоромовок тощо).
   У процесі тижневого спілкування ми обговорили майбутній петербурзько-кіровоградський проект: підготовку нового альманаху для юних читачів. За цей час побувала я в гостях в батьків Бутенка, які передали в фонд літературного музею 12 фотографій, на яких збереглися дитинство, юність та рідня поета. А ще запам'ятався спогад батька (теж Миколи Миколайовича - першого): "Коли сину було років 12, якось чужий чоловік в нас ремонтував хату. А Коля й Павлик (у сім'ї - четверо дітей: три сини й донька - Авт.) - допомагали. Коли діло будо зроблено, за вечерею той чоловік повільно проказав до мене: "Старший у будь-якій справі буде трудящою людиною, а з Колі, гадаю, вийде поет чи письменник, - запам'ятайте". Виявилося, правий був той невідомий чолов'яга...
   Оскільки М.Бутенко - людина з гумором, то я йому і подарувала "веселий протокол" нашого спілкування разом із книжкою Леоніда Куценка "Хутір Надія", Павла Бровченка "Народні пісні", газетою "Літературна Україна", журналами "Вежа" і "Кур'єр Кривбасу" тощо. Хай надихається біотоками рідного краю! Ось уривки з цього протоколу, написаного в ритмі його дитячих віршів:

"Ник-ник -
наш земляк - в Петербурге живет,
Работает, пишет и тьму издает.
Не дремлет ни сам, ни другим не дает.
Поэт, и прозаик, и детский писатель,
Он - переводчик, редактор, вещатель,
Популяризатор и пропагандист,
И меценат наш, и просто - артист.
На семь дней приехал он в Кировоград,
Поэты, читатели - всяк ему рад!
***
Вот он - обаятельный, легкий, проворный.
С утра уже мчится в поселок наш Горный.
Душа полна чувств, дум полна голова,
И слушает школа его 22.
Стихи, афоризмы, песни звучат...
Восторг и симпатия в детских очах.
И думают с гордостью выпускники:
"Какие ж, однако, у нас земляки!"

   Дійсно, нашим гостем пишаємось: М.М.Бутенко - член Спілки письменників Росії, заступник голови Правління СП, голова секції дитячих письменників, член-кореспондент Петровської академії наук і мистецтв, має 16 нагород, зокрема з літературних - медаль Грибоедова та Державіна. Оскільки він - військовик, і досі несе службу в охороні, то нагороджений орденом "За заслуги перед Отечеством" II ступеня. На жаль, не так багато сучасників -літераторів можуть похвалитися такою увагою з боку держави та творчої спілки до своєї творчості та особистості.
   Видав понад півтори сотні своїх книг, які перекладені на десяток мов світу. Вважає, що письменник, який вступає до спілки професіоналів, має дбати не лише про власний успіх, а працювати і на благо колег по перу, читачів, нести добру літературу в народ. І хоч тепер він - громадянин Росії, не забуває творити добро також і на рідній землі. Слухаючи українські пісні на хуторі "Надія", щиро радів: "Який же патріотичний і талановитий наш український народ!"