Виставки та події

Виставка "Театр, актори, ролі…"

    "Театр, актори, ролі…" таку назву має виставка, яку презентовано у міському літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого. Виставка присвячена діяльності Театру корифеїв. Близько 150 світлин розповідають про сценічну діяльність М. Кропивницького, М. Заньковецької, братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського), Г. Затиркевич-Карпинської. Десятки театральних афіш, книг, журналів з публікаціями про українське театральне мистецтво представлені в експозиції.
    27 жовтня 2012 року виповнюється 130 років з дня заснування театральної трупи під орудою Марка Лукича Кропивницького. Цей колектив акторів увійшов в історію вітчизняного театрального мистецтва під назвою український Театр корифеїв.
    До трупи увійшли молоді, талановиті актори, які стали гордістю українського театру. Свою ходу на професійній сцені трупа М. Кропивницького розпочала "Наталкою Полтавкою" І. Котляревського на сцені єлисаветградського театру 27 жовтня 1882 р.
    Трупа Кропивницього зачаровувала своєю грою тисячі глядачів. Молодий театр недаремно став називатися Театром корифеїв. Марко Кропивницький, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Ганна Затиркевич-Карпинська та інші були неповторними артистичними індивідуальностями. Кожний з них залишив помітний слід у вітчизняному театральному мистецтві.
    У творчому доробку кожного з корифеїв десятки, сотні ролей, які були окрасою театру, а твори М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого збагатили українську драматургію.
    Заслуги Марка Лукича Кропивницького на ниві театрального мистецтва неоціненні: написав 40 п'єс; зіграв у спектаклях майже сімдесяти авторів; у його акторському арсеналі понад 160 ролей на професійній сцені; у його трупах виховано більше ста висококваліфікованих акторів і майже двадцять режисерів.
    Серед улюблених ролей - виборний Макагоненко з "Наталки Полтавки" І.Котляревського, Іван Карась з "Запорожця за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського.
    Блискуче наш земляк грав у власних п'єсах. Кращими рисами наділив актор парубка-трударя Івана Непокритого з "Дай серцю волю, заведе в неволю…", втіленням куркульства став його Йосип Бичок з п’єси "Глитай, або ж Павук", а прикладом п'яної глупости Старшина з "По ревізії".
    У ролях Тараса Бульби ("Тарас Бульба" М. Гоголя), Потоцького ("Богдан Хмельницький" М. Старицького), Кіндрата Балтиза ("Олеся" М. Кропивницького), Кобиці ("Чорноморці" Я.Кухаренка - М.Старицького), Шельменка ("Шельменко-денщик" Г. Квітки-Основ'яненка), Хоми Кичатого ("Назар Стодоля" Т. Шевченка), Максима Кукси ("Пошилися в дурні" М. Кропивницького) та багатьох інших. Марко Лукич дав неперевершені зразки кропіткої, вдумливої роботи над сценічними образами.
    Гідний внесок в українське театральне мистецтво зробив І. Карпенко-Карий. 18 оригінальних п'єс стали класикою вітчизняної драматургії і сьогодні не сходять зі сцен українських театрів. За роки своєї театральної діяльності актор І. Карпенко-Карий створив численні високохудожні сценічні образи.
    Найкращі акторські роботи корифея - роль Калитки, Пузиря, Мартина Борулі, діда Івана у власних п'єсах "Сто тисяч", "Хазяїн", "Мартина Боруля", "Наймичка"; Возного ("Наталка Полтавка" І.Котляревського), Кума ("Сорочинський ярмарок" М. Старицького), Хоми Кичатого ("Назар Стодоля" Т. Шевченка).
    Зіркою першої величини в трупі корифеїв була Марія Заньковецька. Її дебютом на професійній сцені в нашому місті стала роль Наталки у виставі "Наталка Полтавка" за однойменною п'єсою І. Котляревського.
    Дворянка за походженням, цілковито перевтілювалася в образи дівчат і жінок з народу. Не вміючи грати в півсили, вона перетворювала свої ролі на справжні театральні перлини.
    Акторка блискуче зіграла центральні ролі в "Назарі Стодолі" Т. Шевченка, в "Безталанній", "Наймичці", "Бондарівні" І. Карпенка-Карого; "Не судилось", "Лиха доля" М. Старицького; "Лимерівні" П. Мирного. Марія Костянтинівна найбільше любила образ Олени з драми М. Кропивницького "Глитай, або ж Павук" і грала цю роль настільки правдиво, що глядачі були у захваті від її таланту.
    Володіючи великим сценічним темпераментом, яскравою емоційністю, ніжною жіночністю, М. Заньковецька чарувала своїх глядачів; вона була першою українською артисткою, яка завоювала своїм мистецтвом визнання громадськості Царської Росії.
    Про неперевершену гру на сцені М. Заньковецької збереглися численні відгуки театральних критиків, істориків театру, відомих діячів культури, письменників, композиторів, які дали високу оцінку творчому доробку геніальної актриси.
Їй першій в 1922 р. було присвоєне звання народної артистки УРСР.
    Однодумцем М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого був Микола Садовський - актор могутньої творчої індивідуальності.  Він створив цілу низку ролей героїчного і трагедійного плану, а також характерні та комедійні образи. У трагедійних і героїко - драматичних ролях М. Садовський зворушував і захоплював глядача своїм полум'яним темпераментом, простотою і щирістю, тонкою гармонією почуттів, внутрішньою силою органічного і правдивого проникнення в сценічний образ. Чудово володів він і сценічною пластикою тіла, мистецтвом міміки та пантоміми, вражав силою задушевного голосу.
    Неперевершено грав Микола Садовський у п’єсах І. Карпенка-Карого (Опанаса з "Бурлаки», Пузиря з «Хазяїна», Саву Чалого з однойменної п’єси); Командора (з"Камінного господаря" Лесі Українки), Воєводу (з "Мазепи" Ю. Словацького), Богдана Хмельницького з однойменної п'єси М. Старицького, Городничого (з "Ревізора" М. Гоголя).
   Цікавою сторінкою театрального життя України стало створення у 1907 р. М. Садовським першого українського стаціонарного театру в Києві.
    Плодотворним і багатим було театральне життя П. Саксаганського. Він зіграв близько 100 ролей в усіх класичних та сучасних йому п’єсах українського репертуару. Найбільш яскраво його акторський талант проявився у ролях: Возного та Виборного в «Наталці Полтавці» І. Котляревського, Гната Карого в Назарі Стодолі Т. Шевченка, Карася у «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Шельменка-денщика в однойменній п’єсі Г. Квітки-Основ’яненка, Івана Непокритого в «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького, Голохвостого в «За двома зайцями» М. Старицького, Мартина Борулі в однойменній п’єсі І. Карпенка-Карого та ін.
    За вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва у 1925 р. П. Саксаганському було присвоєне звання народного артиста УРСР, а з нагоди 50-річчя театральної діяльності в 1935 він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. У 1936 р. удостоєний звання народного артиста Радянського Союзу.
    До корифеїв першого покоління належить актриса Ганна Затиркевич-Карпинська (Ковтуненко). Ганна Петрівна добре знала народне життя, побут, звичаї і відтворювала його на сцені в узагальнених образах. З багатогранною різноманітністю актриса подавала риси українського національного характеру.
    За 38 років творчого життя актриса зіграла понад 130 ролей, створивши чудові характерні та комедійні образи: Триндички "По ревізії", Ганни "Дві сім'ї", Теклі "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" у п’єсах М. Кропивницького; Ганни "Безталанна", Мелашки "Наймичка" за І. Карпенко-Карим; Лимариха "Лимерівна" за П.  Мирним; Секлети "За двома зайцями", Хіврі "Сорочинський ярмарок" за М. Старицьким, Стехи "Назар Стодоля" за Т. Шевченком.
    Г. Затиркевич-Карпинська залишила помітний слід в історії українського театру, виховала цілу плеяду учнів та послідовникі: О. Полянську, Г. Борисоглібську, Л. Мацієвську, Є. Хуторну, В. Чайку, Н. Копержинську та ін.
    Іван Мар'яненко (Петлішенко) - наймолодший з корифеїв української сцени, народний артист СРСР.
У доробку актора: Гнат Голий з "Сави Чалого"; Гнат з "Безталанної", Юліан з "Лиха іскра поле спалить і сама щезне", Феноген з «Хазяїна» І. Карпенка-Карого; Хлестаков з "Ревізора" М. Гоголя, Дон Жуан з "Камінного господаря" Лесі Українки, Жадов з "Доходного місця" О.Островського; Ярослав Мудрий та Богдан Хмельницький з однойменних п'єс І. Кочерги і М.Старицького та інші.
    Іван Олександрович віддав сцені п’ятдесят років життя, зіграв близько 300 ролей. Свій досвід митець передавав молоді, працюючи професором Харківського театрального інституту. Серед учнів майстра сцени - народні артисти СРСР Іван Козловський, Борис Романицький, Наталія Ужвій та інші.
    Сила й роль корифеїв були в тому, що вони формували по-справжньому народний національний театр, впливаючи цим на свідомість людей. Вони створили школу акторської та режисерської майстерності, піднесли український театр на значно вищий щабель професіоналізму, зробили його впливовим і визначальним чинником національної культури. Завдяки їхній діяльності друга половина ХIХ ст. увійшла в історію української культури як "золотий вік" театру.