Віртуальні виставки

Поезія – для нього стремено

    Свій 75-й день народження 22 жовтня 2021 року відзначає відомий український поет, заслужений журналіст України, член НСПУ, лауреат Шевченківської премії Дмитро Йосипович Іванов.

     Майбутній письменник народився 1946 року в селі Тарасівка Новгородківського району Кіровоградської області.

… Мій перший плач обмерзлу хату тішив,
І звістку день розгойдував гінку,
Що на одне сирітство стало більшим
Моє село в терновому вінку…

    Коли Дмитрові було півтора року, батько помер від фронтових ран. У родині залишилося п’ятеро дітей. Тож дитинство було нелегким. Щоб чимось допомогти матері, хлопцеві рано довелося заробляти на життя. З восьми років він уже підвозив воду косарям, з тринадцяти працював причіплювачем:

Мені тринадцятий минав.
Я став причіплювачем врешті!
Та ще в такого тракториста,
Що не з простого звитий тіста:
Колись він сам у Будапешті
В полон півсотні фріців взяв.

    Повоєнне дитинство та важка селянська праця згодом знайдуть відображення у його поезії.

    Після закінчення тарасівської восьмирічної школи імені Дем’яна Бєдного юнак навчався в Кіровоградському професійно-технічному училищі № 2. Армійську службу проходив у залізничному полку міста Чернігова, де відвідував засідання обласної літературної студії при редакції газети «Деснянська правда». Після демобілізації свій трудовий шлях продовжив у рідному селі, в редакції районної газети (1968–1972).

    У 1972 році Дмитро Іванов переїхав на Чернігівщину, де працював слюсарем на тепличному комбінаті імені Фрунзе, старшим редактором Чернігівського науково-методичного центру народної творчості (1978–1983).
    Справжній літературний успіх прийшов до нього 1976 року на Ірпінському семінарі молодих літераторів. Початківець вразив присутніх новизною тематики і своєрідністю її художнього втілення. Утверджуватися йому було нелегко, адже ступив на поетичну ниву в той час, коли там уже збирали щедрий урожай такі самобутні яскраві поети як Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Віталій Коротич, Петро Скунць, Віктор Корж та ін.
    Перша поетична збірка Дмитра Йосиповича «Зерно і любов» побачила світ у 1977 році. Передмова з місткою назвою «Подих справжньої поезії» була написана самим Іваном Драчем: «Справжній поет перед тобою. І перш за все хочеться наголосити на тому рідкісному вмінні чи, власне, на душевному дарі активно, сильно співпереживати, яке вигідно вирізняє Дмитра Іванова з-поміж його творчих ровесників. Звичайно, ця якість була б абсолютно безсилою, коли б не було вміння досить-таки довершено все це віршувати на папері».
    У 1980 році наш земляк закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. У 1983–1994 рр. керував Чернігівським літературним об’єднанням. У 1983 році вже інший поетичний майстер Борис Олійник у передмові до його наступної збірки «Заповіти мого роду» писав: «Дмитро Іванов – один з тих небагатьох, про кого можна без натяжки, без пом’якшених знижок на молодість сказати: поет од Бога».
    Виходять у світ книги «Грай, сопілонько моя» (1979), «Там, де народжуються райдуги» (1981), «Стремено» (1986), «Червоний корінь» (1987), «Маминих слів чорнобривці» (1991).

    З 1991 по 2007 рік – період поетичного мовчання Дмитра Йосиповича. Багато часу відбирала журналістика.
    У квітні 1991 року Дмитро Іванов очолив обласну молодіжну газету «Гарт», яка в ті часи була у нелегкому становищі, і довів, що він не тільки талановитий поет, а й не менш талановитий журналіст. Сьогодні «Гарт» - найтиражніша газета в Чернігівській області, має понад 80 тисяч передплатників. У червні 2021 року відзначили її сторічний ювілей.

    У 2007 році у Чернігівському видавництві «Трійця» виходить книга Дмитра Іванова «Здрастуйте! Я повернувся!» – балади про дитинство, тяжкі повоєнні роки, реалії сільського життя, про близьких людей, про матір.
    Наступна книга «Село у терновому вінку» побачила світ у 2008 році. Вона була удостоєна найвищої нагороди нашої держави – Національної премії України імені Тараса Шевченка (2010).
    Любив маленький Дмитрик дивитися на ілюстрацію до поеми «Катерина», просив старшу сестру, щоб вона йому почитала твори Кобзаря. Так з поезією Тараса Григоровича і зростав майбутній Шевченківський лавреат. Дмитро Іванов згадує: «Я в той день, коли мені вручали Шевченківську премію, дякував і Богу, і Шевченку, і батькам своїм рідним, і батькам моїм хрещеним в літературі – Івану Драчу та Борису Олійнику, що мене благословили і, як зернину в долонях, пронесли через десятиліття аж на вершину Тарасової гори…»

    Поема «Монолог з тридцять третього», яка входить до складу книги «Село у терновому вінку», надрукована окремим виданням у тому ж 2008 році. Михайло Слабошпицький у передмові напише: «Окрема сторінка сьогоднішньої поезії Д. Іванова – це голодомор, геноцид українського народу. Його поема “Монолог з тридцять третього” –це звинувачення тоталітарному режимові, проказане дитячими вустами. Це знову ж таки дуже “івановські” рядки, трагедія побачена дитячими очима і артикульована дитячою пам’яттю. Скупі, почасти наївні слова дитини, яка не знає, звідки взялося це горе і якою логікою керувалися людомори. Тому в творі – жодного натяку на якесь резонерство чи публіцистичні рецитації. Тільки дитячий переляк, болісний подив і це запитання до світу: “Чому?”»
    У 2013 вийшла друком книга «Зорі над Україною» (у 2-му виданні - «Родинний вітер», 2014).

    Д.Іванов – учасник численних літературних семінарів, декад, форумів, фестивалів, презентацій, заходів, зустрічей тощо.

    У 2011-2013 рр. Дмитро Іванов очолював Чернігівську обласну організацію НСПУ. Лавреат літературних премій: обласної імені Олекси Десняка (1979), республіканської імені Миколи Островського (1984), всеукраїнської імені Івана Нечуя-Левицького (1997), міжнародної української імені Григорія Сковороди (2001), імені Михайла Коцюбинського (2008); міжнародної премії імені Володимира Винниченка (2009), заснованої Українським фондом культури.

    Майже п’ять десятків років пройшло від того часу, як Дмитро Йосипович поїхав з батьківської хати у великий світ, та не забуває він свою Тарасівку. Щороку навесні 9 травня приїжджає в село, щоб відвідати могили батьків, зустрітися з друзями, односельцями, завітати до рідної школи.

    В одному із інтерв’ю письменник-земляк сказав: «Я знаю, що слава – товар невигідний: коштує дорого, а зберігається недовго. Тому планку треба тримати завжди, щоб вона на жоден міліметр не опускалася. Тобто, бути у вічному пошуковому русі. І я це роблю… Я працюю і маю намір віршувати й надалі».