Жінки часто вишивають, наспівуючи цю
ніжну пісню на вірші Миколи Сома та музику Оскара
Сандлера. Усі знають, що серед найкрасивіших
світових витворів мистецтва є і наші вишиті
сорочки. Як свідчать дослідження, ідея такого
вбрання виникла ще до VІ століття.
Вишиванки були не просто одягом, а
певним оберегом від зла для їхніх власників, тому
узори наносилися на ті місця, які, на думку наших
предків, мали захисні функції, а саме: рукави,
коміри і поділ сорочок. З давніх-давен повелося,
що кожен регіон України має свою техніку
вишивання, деталі та тематику орнаменту й
традиційні кольори.
Коли 20 травня цього року в
Кропивницькій міській раді відзначали День
вишиванки, управління культури і туризму
підготувало спеціальну інсталяцію, яку було
розміщено перед залом засідань. За розповіддю
очільниці управління Анни Назарець, жіночі
сорочки початку ХХ століття з домотканого
полотна і з автентичною вишивкою свого часу
входили до приватної колекції нашої землячки
Олени Маркітанової, котра вже багато років
мешкає за кордоном. Пані Олена захоплюється
етнографією, що спонукає її скуповувати вишиті
сорочки навіть на аукціонах. Тепер же через своїх
родичів вона передала їх у дар нашому місту, і
вони стали справжньою окрасою його культурного
надбання.
Та хіба достатньо для споглядання диво-вишиванок
одного дня на рік? Аби продовжити їхнє життя в
пам’яті нащадків, Анна Назарець пообіцяла, що
вони будуть передані на постійне зберігання до
міського літературно-меморіального музею І.К.
Карпенка-Карого.
Тепер в одному з експозиційних залів
нашого закладу напередодні Дня Конституції
України відкрито фотозону, яка імітує куточок
української світлиці: навколо старовинної
скрині, куди дівчата складали посаг, готуючись до
весілля і вишиваючи сорочки та рушники, стоять
манекени у сорочках, вишитих червоними і чорними
нитками й оздоблені мережками. Можливо, саме в
таких сорочках дівували україночки в ту пору,
коли тут мешкав Іван Тобілевич (Карпенко-Карий).
Тлом для сорочок служать рушники, вишиті гладдю
та хрестиком з орнаментальним плетеним
мереживом. Над ними розгорнуло свої оберегові
крила вишиване покривальне полотно, подібним
якому в давнину застеляли ліжка. Останні
зазначені предмети побуту – з колекції родин
письменників Миколи Смоленчука, Світлани
Барабаш та співробітниці музею Лідії Балабась.
Хронологічно рушники і покривальне полотно
датують 30-60-ми роками ХХ століття. Географічно
вони представляють Бобринецький,
Олександрівський і Онуфріївський райони нашої
області.
Музей гостинно запрошує всіх охочих не
тільки ознайомитися з історією родини визначних
українських театральних діячів, які мешкали у
будинку у ХІХ – на початку ХХ століття, а ще й
сфотографуватися біля раритетних вишиванок.
Заходьте, фотографуйтеся, аби додати ці фото до
інших ваших сімейних реліквій. |
