Віртуальні виставки

«Життя письменника визначає епоха»
(до 110-річчя від дня народження Сави Овсійовича Голованівського)

    29 травня 1910 року в селі Єлисаветградківці, нині Олександрівського району Кіровоградської області, народився майбутній український поет, прозаїк, перекладач, драматург, публіцист Сава Голованіський.
    У 1921 році родина Голованіських переїхала до Новгородківки, де хлопець закінчив семирічну школу. Саме у шкільні роки почав віршувати.
    Згодом Голованівський вступив до профтехшколи в Кіровограді. У нашому місті продовжував писати вірші, які з’являлися в місцевій пресі, а в 1927 році побачила світ його перша збірочка «Кіньми залізними». Після закінчення профтехшколи Голованіський вступає до Одеського сільськогосподарського інституту, але література вабила більше. Одеса подарувала юнаку незабутні зустрічі з Володимиром Маяковським, Ісааком Бабелем, Едуардом Багрицьким. Спілкування з такими особистостями для поета-початківця було щастям.
    У 1928 році Сава Голованіський перевівся до Харківського інституту. У тодішній столиці України вирувало літературне життя. У редакції журналу «Червоний шлях» познайомився з Павлом Тичиною. З’являлися нові журнали, газети, літературні угрупування, організації, велика кількість видавництв. Молодь писала в усіх жанрах та стилях. У цей період одна за одною виходили книжечки молодого письменника: з 1929 по 1934 – за 5 років – 10 книг. Він став членом Спілки пролетарських письменників.
    Три книги початку 30-х рр. минулого століття («Василь Найда», «Книга поем», «Дружба мого покоління») зберігаються в літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого, як і доволі цікаве фото 1929 року: Сава Голованіський на вокзалі у Харкові з групою молодих літераторів, серед яких Андрій Головко, Павло Усенко, Іван Микитенко, Терень Масенко, Павло Байдебура, Антон Дикий.

    У 1934 році Сава Овсійович переїздить до нової столиці України – Києва. В цей час у його творчості відбувається злам: недавній авангардист почав розуміти глибокий сенс поетичної простоти.
    У другій половині 1930-х років письменник продовжує плідно працювати. Виходять друком його твори: драма «Марія», «Перша книга», «Встреча Марии», «Осінь 20-го», «Вибране» та ін.

    Дуже цікавив Саву Голованівського жанр драматургії. Його перша п’єса «Смерть леді Грей» була поставлена в театрі «Березіль». Під час її репетицій драматург познайомився з видатним актором Амвросієм Бучмою.
    Без перебільшення можна сказати, що значним досягненням Голованівського стала віршова поема «Поетова доля» (1939), в якій розповідається про один з епізодів життя Т.Г.Шевченка незадовго до заслання. Історія створення п’єси така. Якось Голованівський прочитав Амвросію Бучмі вірша, в якому були рядки: «Судьба поета – це судьба народу». В кімнаті був ще й Олександр Довженко. Отоді й виникла ідея створити велику виставу про Кобзаря, в основі якої лежала б зазначена проблема. Поділили між собою ролі: Голованівський мав писати п’єсу, Довженко – її поставити, Бучма – грати головну роль. Наступного дня Голованівського запросив до себе Гнат Петрович Юра, тоді директор театру ім. Франка, і запропонував вперше показати виставу в день Шевченкового ювілею 1939 року. Завдання було почесне і відповідальне, адже фактично йшлося про першу спробу відтворити на сцені образ Кобзаря. Тоді, крім одноактівки Я.Мамонтова, в жанрі драматургії про Шевченка нічого написано не було. До знаменної дати виставу підготувати не встигли. Прем’єра відбулася 4 травня 1939 року (режисер - Амвросій Бучма).

    У червні 1941 року Сава Голованівський, як і багато інших письменників, пішов на фронт. Був кореспондентом фронтової газети «За честь Родины». Наприкінці 1941-го поранений вперше, у 1943 – вдруге. Під час війни вийшло 9 збірочок поезій та нарисів нашого земляка, серед них – «Мсти, воин!» (1942), екземпляр якої маємо в музеї. Велику популярність здобула «Пісня про мою Україну» на вірші Голованівського.
    За бойові заслуги підполковника Голованівського нагороджено орденами Червоного Прапора, двічі – Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями.

    Жадана перемога у найтяжчій з воєн не всім принесла мир і спокій. Тоталітарні жорна запрацювали знов, і у житті Голованівського почалося чи не найгірше десятиліття.
    1948 року сталінський уряд розгорнув так звану «боротьбу з космополітизмом», а по суті - масштабну антисемітську акцію. Сава Голованівський став у Києві одною з головних мішеней. Двері всіх журналів і видавництв було перед ним зачинено. За сім років не було видано жодної книги.
    Лише 1955 року побачила світ збірка вибраних поезій, і відтоді щороку письменник радував шанувальників новими творами. Від другої половини 1950-х до кінця 1980-х років вийшли друком більше 20 книг: «Избранное», «Дві поеми», «Драми», «Нові поезії», «Это касается всех», «Дыхание», «Літа», «Тополя на тому березі», «Клени» та інші.

    Ще однією гранню таланту Сави Овсійовича була перекладацька діяльність. У 1984 році на суд читачів представлена українською поема О.С.Пушкіна «Полтава», у 1985 - «Дон Жуан» Байрона. У різні роки перекладав з польської Міцкевича, Словацького, з англійської – Байрона, Бернса, з німецької – Гете, Гейне, з французької – Гюго.

    Голованівський завжди був закоханий в театр. Найбільш відомі післявоєнні п’єси – «Дальня луна», «Тінь минулого дня», «Істина дорожче», які йшли в театрах Запоріжжя, Дніпродзержинська, Кіровограда і, навіть, в Румунії.
    У 1959 році в Кіровоградському театру ім. М.Кропивницького відбулася прем’єра «Дальньої луни» (режисер Олександр Грабенко).

    Творчість Сави Овсійовича Голованівського добре знана не тільки в Україні. Книги письменника перекладалися російською, польською, німецькою, чеською, англійською мовами.

    Прихильники таланту Сави Голованівського не тільки читали або дивились його твори, а ще й слухали їх. Вірші нашого земляка покладені на музику. У музейній добірці клавіри кількох пісень: «Голуб», «Клени», «Земляки», «Моя Україна».

    У 1970 році, під час Тижня української літератури, у складі письменницької делегації Голованівський побував на Кіровоградщині. На запитання журналіста газети «Кіровоградської правди», які сторінки у його житті й творчості пов’язані з нашим краєм, її людьми, відповів: «Вплив рідної землі на свідомість людини завжди буває такий глибокий і всебічний, пам'ять про дитинство і юність і все, що пов’язане з ними, така мила й незабутня, що ніякі події подальшого життя неспроможні їх затінити. Для письменника це означає, що про які б події він не писав, які б краєвиди не змальовував, за ним завжди стоїть усе те, що супроводило його дитинство і юність».

    Сава Голованівський був неабияким майстром епіграм. Почуття гумору, мов рятувальний круг, не давало «піти на дно» навіть у дуже скрутні часи. В останні роки життя Сава Овсійович зробив кілька саморобних книжечок своїх епіграм і подарував їх найближчим друзям. Письменнику була притаманна не тільки іронія, а й самоіронія. Тому перша з добірки епіграм називається «На себе».

    Остання прижиттєва книга Голованівського – «Меморіал» (1988). Це спогади про відомих українських і російських письменників, з якими автор зустрічався й спілкувався протягом довгого творчого шляху: П.Тичину, М.Шолохова, О.Твардовського, М.Бажана, І. Микитенка, І.Бабеля. Дружні стосунки пов’язували Саву Овсійовича з А.Бучмою, І.Еренбургом, М.Залкою, Л.Первомайським, П.Антокольським.

    Спілкування з Савою Голованівським залишило глибокий слід у житті багатьох людей. У музеї зберігаються спогади про нього письменників Миколи Упеника, Семена Жураховича, Петра Гуріненка, літературознавця Олексія Романовського, народного артиста СРСР Євгена Пономаренка. Книги, фотокартки, газети, афіші, документи передала до музею у 1994-1995 роках вдова письменника Катерина Трохимівна Голованівська.

Особисті документи та речі Сави Голованівськог

    В останні роки Сава Овсійович дуже хворів на серце. Помер 2 травня 1989 року. Вже після смерті автора, у 1990 році, вийшла книга «Поезії». У ній – кращі вірші різних років. Проникливі рядки з вірша «На тему Семена Гудзенка» звучать як кредо творчого життя Голованівського: