Базилевський Володимир Олександрович - поет, прозаїк, літературознавець, публіцист, критик.
    Народився 14 серпня 1937 р. в селищі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету імені Іллі Мечникова (1962).
    Працював завідувачем сільського клубу, будівельником, кореспондентом газети «Чорноморська комуна» (Одеса), старшим редактором видавництва «Промінь» (Дніпропетровськ).
    Понад 20 років жив у Кіровограді, працював у редакції газети «Кіровоградська правда», був членом обласного літературного об’єднання «Степ», керівником літературної студії «Сівач». У 1970-х рр. переїхав до Києва. Член Ради та Президії Національної спілки письменників України, редколегії газети «Літературна Україна», Комітету з присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка.
    Друкуватися почав у 1954 році. Автор поетичних збірок: «Ятрань» (1968), «Рівновага» (1968), «Світлиця» (1970), «Гони» (1971), «Пора перельоту» (1974), «Поклик простору» (1977), «Побачення з тобою» (1978), «Допоки музика звучить» (1982), «Світлом єдиним» (1983), «Чуття землі небесне» (1983), «Труди і дні» (1984), «Вибране» (1987), «Колодязь» (1988), «Вертеп» (1992), «Вокзальна площа» (1995), «Украдене небо» (1999), «Тумани Ітаки» (2001), «Віварій. Кінець навігації» (2004), «Крик зайця» (2004); однотомника вибраних поетичних творів «Вертеп» (2004), «Читання попелу» (2007); книг критичної прози та есеїстики: «І зав’язь дум, і вільний лет пера» (1990), «Лук Одіссеїв» (2005), «Холодний душ історії» (2008), «Тепер і тут» (2012); книг художньої та документальної прози: «Делегат конгресу» (1975), «Ці довгі суворі зими» (1979); книг нарисів: «Земля двох морів» (1978), «Обираю тривогу» (1982). Твори В.Базилевського перекладалися російською, болгарською, угорською мовами.
    Лауреат премій: Кіровоградської обласної комсомольської імені Юрія Яновського за поему «Пора перельоту» (1972), Державної України імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Вертеп» (1996), літературної імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» за збірку поезій «Колодязь», імені Володимира Свідзінського за збірку поезій «Віварій. Кінець навігації» (2004), літературно-мистецької «Київ» імені Євгена Плужника за книгу «Холодний душ історії» (2012). Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за статті у літературному часописі «Вежа» у номінації «Літературознавство та публіцистика» (2019).
    Член Національної спілки письменників України (1972).
    Живе у Києві.