Народилася 16 травня 1917 року на станції Канатово Кіровоградської області. Батько її працював на залізниці. Ще в юному віці дівчина вирішила бути потрібною, допомагати людям, тому й в 1932 році вступила до Кіровоградського медичного технікуму. В роки навчання Єфросинія була активісткою, займалася спортом громадською діяльністю. Чим і заслужила повагу викладачів та студентів. Завдяки ерудиції, наполегливій праці, Єфросинія Василівна закінчила навчальний заклад з відзнакою.
   Нелегкою була робота медсестрою в хірургічному відділені Кіровоградської другої міської лікарні, де працювала дівчина після закінчення технікуму. А ще важчою стала з початком війни. У 1938 Єфросинія Василівна вийшла заміж, а в 1940 народилася донька Неля. З восьмимісячною донькою на руках жінка пішла працювати в евакогоспіталі № 1964, куди її призвали на службу. Тяжко згадувати Єфросинії Василівні цю сторінку свого життя. Доводилось в будь-який час дня і ночі вчасно надавати таку необхідну допомогу хворим, іноді забувати про себе, про свої тяготи життя. Та кожний медичний працівник пам'ятав дану ним клятву Гіпократа, клятву допомагати людям.
   Донечка Єфросинії Василівни жила на першому поверсі, і в перервах між невтомною працею її годувала бабуся.
   “Ми працювали в госпіталі, який розміщувався в приміщенні будівельного технікуму на розі вулиць Калініна та Леніна, вдень і вночі, – згадує Єфросинія Василівна. Нам, жінкам важко було тягати на поверхах поранених, але що зробиш… У серпні я сильно захворіла, ще й вагітною була. Тягаючи носилки, надірвалася, почалася сильна кровотеча, та ще й ревматизм – на додачу. Лікувалася у 2-й лікарні. А тут почалося бомбування. Аби врятуватися, поховалися під ліжка…”
   Після одужання Єфросинія Василівна працювала уже в лікарні. Підтримувала, підбадьо-рювала добрим словом, теплим поглядом своїх хворих. За що здобула в їхніх серцях приязнь та любов. У 1945 році у неї народився син Олександр.
   Єфросинія Василівна нагороджена медалями “Учасник бойових дій”, “Захиснику Вітчизни”. У мирний час працювала в 4-й міській лікарні.
   З 1960 по 1988 Єфросинія Василівна працює спочатку черговою, а потім завідуючою у центральному медпункті заводу “Червона зірка”.
   Десять років жінка доглядала важко хворогого чоловіка, який помер у 1981 році.